Судом у відповідних випадках розглядаються справи про встановлення факту участі в роботах по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС або її наслідків у зоні відчуження, а не факт перебування в цій зоні. Об"єднання в одному провадженні заяв різних осі...

                СУДОВА КОЛЕГІЯ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
                           У Х В А Л А
                            31.08.1994
 
                             (Витяг)
 
     П., Л.,  Б.,  А.,  З.  звернулись  до  суду  з   заявою   про
встановлення   факту   перебування  в  зоні  відчуження.  Заявники
посилались на те,  що вони були направлені  у  травні  1986  р.  у
відрядження  на роботу в Макарівський район Київської області  для
надання медичної допомоги потерпілим від Чорнобильської катастрофи
і працювали з 10 до 15 травня, надаючи таку допомогу евакуйованому
населенню,  а також виїжджали в тридцятикілометрову зону з такою ж
метою.  Краснолуцьким  товариством  "Чорнобиль"  їм  була надана 2
категорія  потерпілих.  Оскільки  у  зв'язку   з   переоформленням
документів їм потрібні  підтвердження виїзду в зону відчуження,  а
подорожні  листи та інші  звіти по відрядженню знищені  за  часом,
заявники просили встановити факт перебування у зоні відчуження.
     Рішенням Краснолуцького  міського  суду від 20 грудня 1993 р.
заяви задоволені:  заявники визнані  такими, що перебували у певні
дні  у  тридцятикілометровій зоні  у зв'язку з виконанням робіт по
ліквідації наслідків аварії.
     Постановою президії  Луганського обласного суду від 27 квітня
1994  р.  протест  заступника  прокурора  області   залишено   без
задоволення.
     У протесті    заступника   Генерального   прокурора   України
ставилося питання  про  скасування  всіх  постановлених  рішень  і
направлення справи  на  новий  розгляд.  Судова колегія Верховного
Суду України знайшла,  що протест  підлягав  задоволенню  з  таких
підстав.
     Відповідно до Закону України "Про статус і  соціальний захист
громадян,    які постраждали внаслідок Чорнобильської  катастрофи"
( 796-12  )  і  затвердженого  на  підставі цього Закону Кабінетом
Міністрів  України   Порядку   видачі   посвідчень   особам,   які
постраждали внаслідок   Чорнобильської  катастрофи  (  51-97-п  ),
посвідчення   учасникам    ліквідації    наслідків    аварії    на
Чорнобильській  АЕС  може  видаватись на підставі рішення суду про
встановлення факту безпосередньої участі у  будь-яких  роботах  за
певний період (визначений законодавством),  пов'язаних з усуненням
самої аварії,  її  наслідків  у  зоні  відчуження,  у  тому  числі
проведенням евакуації людей і майна з цієї зони, а також у роботах
на діючих пунктах санітарної обробки людей і дезактивації техніки.
Інші  питання  визначення статусу осіб,  які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи,  вирішуються комісіями при Київській  і
Житомирській  обласних адміністраціях,  при Міністерстві у справах
захисту населення від наслідків аварії і суду непідвідомчі.
     Заявники звернулись  до  суду  з  вимогами  про  визнання  їх
такими, що перебували у тридцятикілометровій зоні, і суд, виходячи
з цих вимог, вирішив справу.
     Разом    з тим,  враховуючи положення вказаного  вище  Закону
( 796-12  ),  суду слід було з'ясувати обсяг і уточнити суть вимог
заявників та перевірити, чи ставлять вони питання про встановлення
факту  безпосередньої  участі  у виконанні тих видів робіт,  у тій
місцевості і в той час, про які йдеться в Законі.
     Суд об'єднав без врахування правил ст.  144 ЦПК (  1502-06  )
вимоги різних осіб, кожна з яких має свої конкретні обгрунтування,
не встановив  дійсні  обставини  щодо  кожного  із  заявників,  не
вказав,  у  якому конкретно населеному пункті працювали заявники в
зоні   відчуження   (застосувавши   при   цьому    такий    термін
"тридцятикілометрова"        зона,  який  не   зазначений у Законі
( 796-12  ),  якими  доказами  достовірно  підтверджено  сам  факт
участі, характер робіт, строки їх виконання кожним із заявників.
     Крім того, деякі із заявників представили довідки, які згідно
з  вказаними  нормативними  актами  є  підставою  для  подання  їх
відповідним комісіям для вирішення питання щодо встановлення факту
участі  в роботах по ліквідації наслідків аварії,  у зв'язку з чим
суду  слід  було  перевірити,  чи  звертався  заявник у відповідну
комісію за вирішенням  цього  питання,  і  залежно  від  наслідків
визначити підвідомчість справи суду за вказаними заявами.
     Задовольняючи вимоги заявників,  суд не врахував,  що останні
повинні  були подати лише достовірні  докази про  безпосередню  їх
участь  лише у вищезазначених роботах,  у тому числі  у роботах на
діючих пунктах санітарної обробки людей  та  дезактивації  техніки
або у роботах з особливо небезпечними умовами праці,  пов'язаних з
ліквідацією  наслідків  аварії,  що  виконувалися   за   урядовими
завданнями за межами зони відчуження,  і що ця робота мала місце в
певні      періоди  і    за умов, визначених ст. 14 Закону України
( 796-12  ),  і  прийнятими відповідно до цього Закону постановами
Кабінету Міністрів України.
     Враховуючи наведене,  у  президії  обласного  суду  не   було
достатніх  підстав  залишати  без  задоволення протест прокурора і
погоджуватись  з висновком суду.  Керуючись статтями 336 - 338 ЦПК
( 1503-06  ),  судова  колегія  Верховного  Суду України скасувала
судові рішення і справу направила на новий розгляд.
 
 "Бюлетень законодавства і
 юридичної практики України",
 N 3 (частина 2), 1995 р.