СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 03.11.93
(Витяг)
Прокурор м. Павлограда пред'явив в інтересах Ч. позов до П. і
К. про визнання недійсним договору дарування 17/25 частин жилого
будинку і переведення прав і обов'язків покупця на Ч., посилаючись
на те, що цю угоду відповідачі уклали з метою приховати договір
купівлі-продажу і позбавити Ч. як учасницю спільної власності
права привілеєвої купівлі частки в спільній власності на будинок.
Рішенням Павлоградського міського народного суду від 27 липня
1992 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії
Дніпропетровського обласного суду від 5 жовтня 1992 р., позов
задоволено. Постановлено договір дарування визнати недійсним,
права і обов'язки покупця на 17/25 частин жилого будинку перевести
на Ч. і стягнути з неї на користь П. 20000 крб.
Постановою президії Дніпропетровського обласного суду від 24
лютого 1993 р. протест прокурора Дніпропетровської області на ці
судові рішення залишено без задоволення.
У протесті першого заступника Голови Верховного Суду України
ставилося питання про скасування судових рішень у справі з
направленням справи на новий розгляд. Судова колегія Верховного
Суду України знайшла, що протест підлягав задоволенню з таких
підстав.
З матеріалів справи видно, що Ч. у спільній частковій
власності на жилий будинок належить 8/25 частин, а 17/25 частин
належало К. 16 жовтня 1990 р. К. уклала з П. нотаріально
посвідчений договір про дарування останній належної їй частини
будинку.
Визнаючи цю угоду недійсною, суд підставно виходив з того,
що, укладаючи її, відповідачі мали на меті приховати іншу угоду -
договір купівлі-продажу, що потягло за собою порушення
передбаченого ст. 114 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) права Ч. на
привілеєву купівлю відчужуваної частки в спільній частковій
власності.
Разом з тим, переводячи на Ч. права і обов'язки покупця за
договором купівліпродажу, що приховувався угодою, визнаною
недійсною, і покладаючи на Ч. обов'язок виплатити П. 20000 крб.,
суд не врахував роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних
у п. 6 постанови N 7 ( v0007700-91 ) від 4 жовтня 1991 р. "Про
практику застосування судами законодавства, що регулює право
власності громадян на жилий будинок" (зі змінами, внесеними
постановою N 13 ( v0013700-92 ) Пленуму від 25 грудня 1992 р.),
щодо необхідності з'ясувати дійсну вартість будинку на час
розгляду справи.
Під дійсною вартістю будинку згідно з цими роз'ясненнями
розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий у даному
населеному пункті чи місцевості.
Ця обставина, що має істотне значення як для правильного
визначення розміру грошової суми, яка підлягає виплаті покупцем,
так і для правильного вирішення спору по суті (бо відсутність у
покупця реальної можливості викупити відчужувану частку відповідно
до роз'яснень, даних у п. 13 згаданої постанови Пленуму Верховного
Суду України ( v0007700-91 ), може бути підставою для відмови у
позові про переведення прав і обов'язків покупця), залишилась
судом нез'ясованою.
Виходячи з наведеного, судова колегія Верховного Суду України
скасувала судові рішення, а справу направила на новий розгляд.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
N 2, 1995 р.
| 
