ПРЕЗИДІЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
П О С Т А Н О В А
27.11.92
(Витяг)
В лютому 1989 р. Н. Л. звернулася з позовом до Н. В. про
поділ жилого будинку, розташованого в м. Полонному Хмельницької
області, посилаючись на те, що він є їх спільною сумісною
власністю, але у неї склались неприязні стосунки з відповідачем і
він чинить їй перешкоди в користуванні будинком.
Справа судами розглядалась неодноразово. Рішенням Полонського
районного народного суду від 20 вересня 1989 р., залишеним без
зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Хмельницького
обласного суду від 16 листопада 1989 р., позов задоволено.
Позивачці виділено у власність кімнати розміром 12,3 та 12,5
кв. м, кухню 8,7 кв. м, котельню 5,6 кв. м, частину веранди 10,7
кв. м, частину підвалу - всього на 7442 крб., що становить 54,5 %
будинку. Відповідачеві виділені кімнати розміром 20,1 кв. м та
12,7 кв. м, частину веранди з ганком, частину підвалу - всього на
6222 крб., що складає 45,5 % будинку. Горище поділено між
сторонами порівну. В такому ж обсязі на них накладено обов'язок по
переобладнанню будинку.
У протесті першого заступника Голови Верховного Суду України
порушено питання про скасування зазначених рішень. Президія
Хмельницького обласного суду визнала, що протест підлягає
задоволенню з таких підстав.
Постановляючи рішення, народний суд, з яким погодилась і
судова колегія обласного суду, виходив з того, що кожна із сторін
має рівне право на будинок і його можна поділити в натурі. Але з
позивачкою залишаються двоє дітей, тому на її користь слід
виділити більше приміщення без стягнення з неї компенсації.
Однак, повністю з таким висновком погодитись не можна,
оскільки він зроблений судом без урахування всіх обставин справи.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України
N 7 ( v0007700-91 ) від 4 жовтня 1991 р. "Про практику
застосування судами законодавства, що регулює право власності
громадян на жилий будинок" при вирішенні справ про виділ в натурі
часток жилого будинку, який є спільною частковою власністю, судам
належить мати на увазі, що виходячи із змісту ст. 115 Цивільного
кодексу ( 1540-06 ), це можливо, якщо кожній із сторін може бути
виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом
(квартиру). Виділ також може мати місце за наявності технічної
можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.
В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини
справи і за відсутності згоди власника, що виділяється,
зобов'язати решту учасників спільної власності сплатити йому
грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням
відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у
спільній власності на будинок є незначною і не може бути виділена
в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним
неможливе, а власник будинку в ньому не проживає і забезпечений
іншою жилою площею. У даному випадку ці положення судом достатньою
мірою не враховані.
Як зазначає в своїй скарзі в порядку нагляду відповідач, він
погоджувався з запропонованим варіантом поділу будинку лише заради
того, щоб зберегти сім'ю, маючи на увазі, що і позивачка і діти
проживатимуть у будинку. Однак, Н. Л., зареєструвавши шлюб з Г.,
переїхала з дітьми в іншу місцевість. Виділеною їй частиною
будинку вона не цікавиться і ніяких робіт по закінченню
будівництва будинку не виконує. Переобладнання згідно з варіантом
поділу виконано не повністю. Протягом кількох років приміщення не
опалюється, внаслідок чого будинок приходить в непридатність. З
цього приводу він змушений був звернутись до виконавчого комітету
Полонської міської ради народних депутатів, який вживав
відповідних заходів щодо Н. Л. Але, як зазначив у скарзі Н. В., це
не дало позитивних наслідків.
Враховуючи ці обставини, президія Хмельницького обласного
суду постановлені у справі судові рішення скасувала, а справу
направила на новий розгляд.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
N 2, 1995 р.
| 
