ПРЕЗИДІЯ КИЇВСЬКОГО МІСЬКОГО СУДУ
П О С Т А Н О В А
18.08.92
(Витяг)
З. пред'явила позов до Л. про визнання таким, що втратив
право на жилу площу. Позивачка зазначала, що вона є наймачем
трикімнатної квартири. В 1982 р. уклала шлюб з відповідачем, який
поселився до неї в квартиру. У 1984 р. в них народилась дочка.
Останнім часом відповідач неправильно поводив себе в сім'ї,
пиячив, бив її, в грудні 1988 р. їх шлюб розірвано. У січні 1989
р. він сім'ю і квартиру залишив, так як у нього була інша жінка, з
якою в червні 1989 р. зареєстрував шлюб. В серпні того ж року Л.
забрав свої речі та частину спільного майна і проживає з дружиною
на іншій жилій площі.
Рішенням суду у 1990 р. задоволено позов відповідача до неї
про вселення, однак і після цього в квартиру він не вселився, хоч
позивачка цьому не перешкоджала. Посилаючись на зазначене, З.
просила суд її позов задовольнити з підстав, передбачених ст. 71
ЖК ( 5464-10 ).
Рішенням Залізничного районного народного суду м. Києва від
24 жовтня 1991 р. в позові відмовлено.
В касаційному порядку справа не розглядалась. У протесті
заступника Голови Верховного Суду України ставиться питання про
скасування рішення і направлення справи на новий розгляд.
Президія Київського міського суду знайшла, що протест
підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в позові, суд в рішенні послався на те, що в
попередніх судових рішеннях зазначено: між сторонами склались
вкрай неприязні стосунки, які виключали спільне проживання.
Проте такі висновки зроблені без достатньо повного і
всебічного з'ясування дійсних обставин.
У п. 10 постанови N 2 ( v0002700-85 ) Пленуму Верховного Суду
України від 12 квітня 1985 р. "Про деякі питання, що виникли в
практиці застосування судами Житлового кодексу України"
роз'яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї
таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71
ЖК ( 5464-10 ), необхідно з'ясувати причини відсутності
відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності
(перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду,
внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд
може продовжити пропущений строк. Наявність рішення суду про право
громадянина користуватися жилим приміщенням не є перешкодою до
розгляду і задоволення позову про визнання його таким, що втратив
це право з мотивів, що після набрання рішенням законної сили або
після його виконання він був відсутній понад шість місяців без
поважних причин, у тому числі в тих випадках, коли строк для
виконання рішення не закінчився.
Як видно з матеріалів справи, позивачка в обгрунтування своїх
вимог посилалась на те, що під час розгляду справи в 1990 р. за
позовом її колишнього чоловіка про вселення вона погодилась на це
і в судовому засіданні віддала йому ключі від квартири. Починаючи
з травня 1990 р., вона з хворою дитиною тривалий час знаходилась в
селі, однак відповідач в квартиру не поселився взагалі і не
намагався це зробити до дня пред'явлення нею даного позову. Ніяких
перешкод йому в користуванні жилою площею вона не чинила і була
згодна навіть на те, щоб він поселився в квартиру з другою
дружиною.
Відповідач в судовому засіданні підтвердив, що він має ключі
від спірної квартири і не посилався на будь-які докази в
підтвердження того, що позивачка перешкоджала його проживанню в
квартирі. Суд на ці пояснення не звернув уваги, обставини, на які
посилалась позивачка і відповідач, не перевірив і не встановив
основного питання, чи з поважних причин відповідач не проживає на
спірній жилій площі після винесення рішення суду про його
вселення.
Позивачка до скарги в порядку нагляду приєднала довідку
Залізничного районного народного суду, в якій зазначено, що з часу
винесення рішення про вселення відповідача в спірну квартиру він
за його виконанням в суд не звертався і виконавчий лист приєднаний
до справи.
Не послався суд при вирішенні даної справи на докази, які б
підтверджували те, що відповідач не проживав в спірній квартирі
після винесення рішення про його вселення внаслідок неправомірної
поведінки колишніх членів його сім'ї.
Вирішуючи питання про взаємовідносини сторін, суд посилався
лише на попередні рішення, хоч справ не оглядав.
Суд зобов'язаний був з'ясувати взаємовідносини сторін, які
були після постановлення рішення про вселення відповідача в спірну
квартиру, і основне - чи протидіяла цьому позивачка.
У тому разі, коли відповідач без поважних причин не поселився
і не проживав на спірній жилій площі, не має вирішального значення
для розв'язання даного спору те, що він звертався з позовом про
примусовий обмін квартири.
Виходячи з наведеного, президія Київського міського суду
скасувала судові рішення і справу направила на новий розгляд.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
N 2, 1995 р.
| 
