ПРЕЗИДІЯ ТЕРНОПІЛЬСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
П О С Т А Н О В А
03.03.1992
(Витяг)
У серпні 1991 р. Б. С. пред'явила в інтересах доньки - Б. О.
позов до Б. Д. і Т. про визнання права власності на жилий будинок
та інше майно і визнання недійсним свідоцтва про право на
спадкування.
Позивачка зазначала, що 12 серпня 1990 р. загинули батько,
дід і прадід її доньки і відкрилася спадщина на жилий будинок та
інше майно, власником якого був прадід Б. О.
Посилаючись на те, що її донька як правнучка є спадкоємцем
першої черги, а свідоцтва про право на спадкування видано
відповідачам, які є братом і сестрою спадкодавця, а отже належать
до другої черги спадкоємців, позивачка просила задовольнити її
вимоги.
Рішенням Тернопільського міського народного суду від 11
жовтня 1991 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в
цивільних справах Тернопільського обласного суду від 12 листопада
1991 р., в позові відмовлено.
У протесті заступника Голови Верховного Суду України порушено
питання про скасування рішення народного суду та ухвали судової
колегії в цивільних справах Тернопільського обласного суду.
Президія Тернопільського обласного суду визнала, що протест
підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в позові, народний суд, з яким погодилась судова
колегія обласного суду, виходив з того, що донька позивачки не є
спадкоємцем, оскільки її батько і дід померли в один день із
спадкодавцем і відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу
( 1540-06 ) не спадкують його майно. Проте такі висновки суду не
можна визнати обгрунтованими.
Згідно зі ст. 529 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) онуки і
правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час
відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би
спадкоємцем. Встановивши, що на час відкриття спадщини не було в
живих батька й діда Б. О., які не прийняли спадщину, суд на
порушення зазначених вимог закону не з'ясував, чи має вона право
на спадкування за представництвом, хоча позивачка Б. С. просила
визнати доньку спадкоємцем саме з цих підстав.
Не можна визнати обгрунтованими і висновки суду про те, що Б.
О. не є спадкоємцем, оскільки її батько й дід не спадкували майно.
Позову про визнання спадкоємцями батька й діда своєї доньки
позивачка не заявляла, а відповідно до ч. 2 ст. 529 Цивільного
кодексу ( 1540-06 ) онуки і правнуки спадкодавця стають
спадкоємцями за умови, що їх батьки, яких немає в живих, могли
бути спадкоємцями і не прийняли спадщину.
Виходячи з наведеного, президія Тернопільського обласного
суду скасувала судові рішення і направила справу на новий розгляд.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
N 3 (частина 2), 1995 р.
| 
