ПРЕЗИДІЯ ОДЕСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
П О С Т А Н О В А
від 17.08.89
(Витяг)
Д. пред'явила позов до І. про стягнення 1469 крб. за
невиконання грошового зобов'язання. Позивачка зазначала, що
відповідач за договором позики одержав від неї 8500 крб. і
зобов'язувався повернути борг протягом двох років, проте зробив це
лише через шість років. Посилаючись на те, що відповідач
прострочив виконання грошового зобов'язання і має сплатити за час
прострочення 3 % річних з простроченої суми, позивачка просила
задовольнити її вимоги.
Рішенням Іллічівського районного народного суду м. Одеси у
позові відмовлено. Ухвалою судової колегії Одеського обласного
суду рішення залишено без змін. Президія обласного суду
задовольнила протест заступника Голови Верховного Суду УРСР і у
постанові про направлення справи на новий розгляд вказала на таке.
Відмовляючи у позові, суд виходив з того, що ст. 374
Цивільного кодексу ( 1540-06 ) не передбачена відповідальність
боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, а в
самому договорі позики застосування неустойки не передбачено. Такі
висновки вважала обгрунтованими і судова колегія обласного суду,
залишаючи рішення без зміни.
Проте погодитись з цим не можна. Згідно зі ст. 214 Цивільного
кодексу ( 1540-06 ) боржник, який прострочив виконання грошового
зобов'язання, повинен сплатити за час прострочення 3 % річних з
простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено
іншого розміру процентів.
На підтвердження своїх вимог про відшкодування відповідачем 3
% річних з простроченої суми позивачка посилалася на договір
позики, яким дійсно не було передбачено розміру процентів річних.
Проте сама по собі ця обставина не звільняла відповідача від
передбаченого ст. 214 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) обов'язку
сплатити 3 % річних за час прострочення з простроченої суми і це
слід врахувати при новому розгляді справи.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
N 2, 1995 р.
| 
