СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР
У Х В А Л А
14.07.1971
(Витяг)
М. пред'явила позов до М. про поділ майна. Вона зазначала, що
у 1960 р. вступила з відповідачем у фактичні шлюбні відносини, а в
1962 р. зареєструвала шлюб. Під час сумісного проживання вони
придбали майно та побудували будинок. У 1967 р. в зв'язку з
припиненням шлюбних відносин все майно вони поділили добровільно.
За половину будинку вона одержала грошову компенсацію в сумі
2000 крб. Однак у березні 1968 р. вони примирились та знову стали
вести спільне господарство. Посилаючись на те, що у 1970 р. знову
припинили шлюбні відносини і поновлювати їх вона не бажає,
позивачка просила поділити майно і виділити їй його на суму 2111
крб. та стягнути з відповідача судові витрати. Відповідач просив
поділити вклад 1100 крб.
Рішенням Черкаського обласного суду постановлено виділити
позивачці в натурі майна на суму 2026 крб., відповідачу виділено в
натурі майна на 2050 крб. Стягнуто з відповідача на користь
позивачки грошову компенсацію за частину належного їй майна
12 крб. та 142 крб. судових витрат. В зустрічному позові про поділ
вкладу М. відмовлено.
В касаційній скарзі відповідач просить рішення обласного суду
змінити та зменшити суму стягнень на користь позивачки до 204 крб.
і судові витрати до 20 крб. з мотивів, що суд не врахував при
вирішенні справи того, що 350 крб. для купівлі автомашини йому дав
батько і позивачка на 1579 крб. забрала майна. Тому суд
зобов'язаний був виділити їй майна не на 517 крб., а лише на 284
крб. Поряд з цим касатор посилався на те, що суд необгрунтовано
стягнув з нього судові витрати 142 крб. та безпідставно відмовив у
зустрічному позові про поділ вкладу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР ( 2006-07 ) майно,
нажите подружжям за час шлюбу, є їх спільною власністю. З
матеріалів справи вбачається, що все майно, про яке йде спір між
сторонами, було придбане за час перебування в шлюбі та сумісного
проживання. Тому суд правильно визнав, що воно становить їх
спільну сумісну власність, та вважав рівне право кожного з них на
це майно, бо ст. 28 зазначеного Кодексу передбачає, що в разі
поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх
частки визнаються рівними. У зв'язку з цим виділив позивачці в
натурі майна на суму 2026 крб., включивши ту частину, яку вона
забрала (на суму 1521 крб.) до вирішення справи обласним судом.
Відповідачу також виділено в натурі майна на 2050 крб.
Посилання відповідача на те, що суд при поділі не врахував,
що 350 крб. йому дав батько для купівлі і ремонту легкової
автомашини, не може бути підставою для зміни рішення обласного
суду, оскільки з матеріалів справи видно, що ці гроші були дані не
для особистих потреб відповідача, а для всієї сім'ї сторін, яка
складалась з чотирьох осіб. Нічим не підтверджено доводи
відповідача про те, що позивачка забрала до вирішення справи
більше майна, ніж встановив суд.
Що стосується стягнення з відповідача судових витрат, то вони
визначені відповідно до вимог статей 63, 75, 76 ЦПК УРСР
( 1502-06 ).
Відмовляючи М. в зустрічному позові про поділ вкладу,
обласний суд виходив з того, що на час припинення шлюбних відносин
на особовому рахунку М. сума вкладу становила 20 крб. 40 коп., а
на особистому рахунку другої сторони - 45 крб. 16 коп. Тому не
було чого ділити.
З урахуванням наведеного не знайдено підстав до скасування
або зміни рішення обласного суду.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
N 3 (частина 2), 1995 р.
| 
