Власникові належать права володіння, користування і розпорядження майном у межах, встановлених законом

                СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
                       ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР
                           У Х В А Л А
                            23.06.1971
 
                             (Витяг)
     Б. звернувся  до  другої   державної   нотаріальної   контори
м. Горлівки з заявою про посвідчення договору  дарування  належної
йому автомашини "Москвич-402" його дочці Ф.  Нотаріус  відмовив  у
посвідченні  договору дарування з  мотивів,  що  Б.  під  виглядом
договору   дарування  фактично  продає  автомашину.  Вважаючи  дії
нотаріуса неправильними, Б. оскаржив їх до народного суду.
     Рішенням народного суду Микитівського району м.  Горлівки від
8 липня 1970 р.  у задоволенні  скарги відмовлено.  Судова колегія
Донецького обласного суду ухвалою від 3  серпня  1970  р.  рішення
залишила без зміни.  Постановою президії Донецького обласного суду
від 29 квітня 1971 р.  протест заступника Голови  Верховного  Суду
УРСР залишено без задоволення.
     У протесті  заступника  Голови  Верховного   Суду   ставилося
питання  про  скасування  зазначених судових рішень та направлення
справи на новий розгляд.  Протест  підлягав  задоволенню  з  таких
підстав.
     Відмовляючи Б.  в задоволенні  скарги, народний суд посилався
на те,  що автомашину йому подарував чоловік його сестри, який мав
своїх дітей і  міг подарувати машину їм.  Одержавши автомашину, Б.
зразу  ж  передав  її в користування зятю,  хоча сам може керувати
нею.  Ці  обставини,  як вважав  суд,  свідчать  про  те,  що  Б.,
оформлюючи  договір  дарування,  фактично  продав автомашину своїй
дочці.
     З цього  ж  виходила  і  судова колегія та президія обласного
суду,  залишаючи рішення народного суду без зміни.  Проте з  таким
висновком погодитися не можна.
     Згідно з ст.  86  Цивільного  кодексу ( 1540-06 )  власникові
належать  права  володіння,  користування і розпорядження майном у
межах, встановлених законом. Відповідно до цього ж закону, власник
вправі  подарувати належне йому майно,  в тому числі й автомашину.
Чинним законодавством не передбачено, щоб при посвідченні договору
дарування  сторони представляли нотаріусу докази про безоплатність
такого договору.
     У відповідності з  ст. 243 Цивільного кодексу ( 1540-06 )  за
договором  дарування одна сторона передає безоплатно іншій стороні
майно у власність.  Отже,  саме  укладення  договору  дарування  є
доказом безоплатного відчуження майна.
     Б. твердив,  що,  даруючи автомашину своїй дочці,  він не мав
наміру одержати будь-які гроші, оскільки матеріально забезпечений.
Сам  же  він людина похилого віку,  керувати автомашиною не може і
нею не користується.  Даних про те,  що Б.  мав намір під виглядом
договору дарування продати автомашину своїй дочці,  в справі також
немає.
     Та ж обставина,  що Б.  не представив доказів,  що за  станом
здоров'я  не може керувати автомашиною і що машина була подарована
йому чоловіком сестри, який міг її подарувати своїм дітям, сама по
собі  не  є  підставою  для  відмовлення  в  посвідченні  договору
дарування.
     Виходячи з наведеного,  судова колегія Верховного  Суду  УРСР
протест  заступника  Голови Верховного Суду задовольнила,  рішення
народного суду Микитівського району м.  Горлівки,  ухвалу  судової
колегії Донецького обласного суду скасувала,  а справу направила в
народний суд для нового розгляду в іншому складі суддів.
 
 "Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
 N 3 (частина 2), 1995 р.