Законы Украины

Новости Партнеров
 

Відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про плату за землю" санаторій як дитячий санаторно-курортний та оздоровчий заклад і водночас вітчизняний заклад охорони здоров'я звільняється від земельного податку

              СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
 
                        П О С Т А Н О В А
 
                            16.12.2003
 
 
      Відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 12 Закону України
            "Про плату за землю" санаторій як дитячий
       санаторно-курортний та оздоровчий заклад і водночас
         вітчизняний заклад охорони здоров'я звільняється
                      від земельного податку
 
 
                             (Витяг)
 
     У жовтні 2002 р. дочірнє підприємство "Санаторій "Прибой" для
дітей    з    батьками"    закритого    акціонерного    товариства
лікувально-оздоровчих      закладів       профспілок       України
"Укрпрофоздоровниця"    (далі    -    Санаторій)   звернулося   до
Господарського суду  Автономної  Республіки  Крим  із  позовом  до
Євпаторійської  об'єднаної  державної податкової інспекції (далі -
ОДПІ),  Євпаторійської міської ради (далі - Міськрада), управління
Державного  казначейства  в  Автономній  Республіці  Крим  (далі -
Управління) про повернення з місцевого бюджету надмірно сплаченого
земельного  податку в сумі 74 тис.  374 грн.  за період з 1 жовтня
2000 р. по 1 жовтня 2002 р.
 
     Позов мотивувався тим, що відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст.
12 Закону від 3 липня 1992 р. N 2535-XII ( 2535-12 ) "Про плату за
землю" (в редакції Закону від  19  вересня  1996  р.  N  378/96-ВР
( 378/96-ВР ) зі змінами й доповненнями;  далі - Закон) зазначений
Санаторій як дитячий санаторно-курортний та  оздоровчий  заклад  і
водночас  вітчизняний  заклад  охорони  здоров'я  звільняється від
земельного  податку.  Позивач  зазначав,  що  згідно з ч. 2 ст. 18
Закону   перегляд  неправильно  нарахованого  земельного  податку,
стягнення   або  повернення  його  платнику  допускаються  за  два
попередніх роки.
 
     Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 11
жовтня 2002 р.  до участі у справі як  відповідача  було  залучено
фінансове управління Міськради.
 
     Міськрада позов  не визнала,  мотивуючи свої заперечення тим,
що відповідно до ч.  4  ст.  45  Закону  від  17  лютого  2000  р.
N 1458-III ( 1458-14 ) "Про Державний бюджет України на 2000 рік",
ч.  4 ст.  54 Закону від 7 грудня 2000 р.  N 2120-III ( 2120-14  )
"Про Державний бюджет України на 2001 рік",  ст.  51 Закону від 20
грудня 2001 р.  N 2905-III  (  2905-14  )  "Про  Державний  бюджет
України  на  2002  рік"  у  2000-2002  рр., як виняток, від сплати
земельного  податку  були  звільнені  військові частини, військові
навчальні    заклади,    науково-дослідні    установи   й   дитячі
санаторно-курортні   та  оздоровчі  заклади,  які  утримуються  за
рахунок  бюджету  і  належать  до  сфери  управління  Міністерства
оборони  України  та  інших  утворених  згідно із законами України
військових  формувань,  а  також підприємства Міністерства оборони
України  та  органів і установ виконання покарань тощо. Відповідач
вважав,  що  у  2000-2002  рр.  пільги  щодо  плати  за  землю  не
поширювались  на  вітчизняні  заклади  охорони здоров'я, крім тих,
про які йдеться у зазначених законах.
 
     ОДПІ позов не визнала,  посилаючись на те,  що відповідно  до
п. 4  ч.  1  ст.  12  Закону  (  2535-12  ) від земельного податку
звільняються вітчизняні заклади охорони здоров'я, до яких належать
установи;  лікувальні,  профілактичні  окремого типу,  диспансери,
поліклінічні,  швидкої  медичної  допомоги,   переливання   крові,
охорони   материнства  і  дитинства,  епідеміологічні,  санітарної
освіти,  судово-медичної експертизи  та  патолого-анатомічні.  Від
сплати земельного податку згідно з п.  3 ч.  1 ст.  12 Закону крім
закладів  охорони  здоров'я  звільняються   також   спеціалізовані
санаторії  України  для  реабілітації  хворих  згідно  зі списком,
затвердженим наказом Міністерства  охорони  здоров'я  України  від
1 жовтня 1998 р.  N 289 ( z0675-98 ),  і дитячі санаторно-курортні
та оздоровчі заклади України.  На думку  відповідача,  законодавче
виокремлення  певних  категорій  санаторіїв  свідчить  про те,  що
санаторії та санаторно-курортні заклади в цілому  не  належать  до
закладів  охорони здоров'я в розумінні зазначеного Закону,  а тому
всі інші заклади названої категорії повинні  сплачувати  земельний
податок на загальних підставах.
 
     Управління проти позову заперечувало,  посилаючись на те,  що
повернення  коштів,  які помилково або надмірно були зараховані до
бюджету, можливе лише за поданням органів стягнення.
 
     Фінансове управління Міськради позов не визнало з аналогічних
мотивів.
 
     Господарський суд  Автономної  Республіки  Крим  рішенням від
3-11 грудня 2002 р.  позов задовольнив,  зобов'язавши відповідачів
повернути позивачу з місцевого бюджету 74 тис.  374 грн.  надмірно
сплаченого земельного податку. Суд дійшов висновку, що Санаторій є
закладом охорони здоров'я і на підставі п.  4 ч.  1 ст.  12 Закону
( 2535-12 ) звільняється  від  земельного  податку.  Водночас  суд
визнав, що Санаторій не належить до категорії дитячих, у зв'язку з
чим на нього не поширюються положення п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону.
 
     Під час  розгляду  справи  в   суді   апеляційної   інстанції
заступник прокурора Автономної Республіки Крим та перший заступник
прокурора  м.  Севастополя  письмово  повідомили  суд  про   вступ
прокурора у справу.
 
     Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 17 квітня 2003 р.  та постановою  Вищого  господарського  суду
України  від  22 липня 2003 р.  N 2-4/13334-02 рішення суду першої
інстанції залишено без зміни.
 
     6 листопада 2003 р.  Верховний  Суд  України  за  касаційними
скаргами  Міськради  та  ОДПІ  розпочав  провадження з перегляду в
касаційному порядку  зазначеної  постанови  Вищого  господарського
суду України.  У касаційних скаргах скаржники порушили питання про
скасування оскарженої постанови і передачу справи на новий розгляд
до  суду першої інстанції,  мотивуючи це застосуванням закону,  що
суперечить Конституції України (  254к/96-ВР  ),  та  неправильним
застосуванням норм матеріального і процесуального права.
 
     Заслухавши суддю-доповідача,      пояснення     представників
відповідачів і позивача,  розглянувши доводи касаційної скарги  та
перевіривши   матеріали  справи,  Судова  палата  у  господарських
справах Верховного  Суду  України  визнала,  що  касаційні  скарги
задоволенню не підлягають з таких підстав.
 
     Пунктом 4 ч.  1 ст. 12 Закону ( 2535-12 ) передбачено, що від
земельного  податку  звільняються:  вітчизняні  заклади  культури,
науки,   освіти,   охорони   здоров'я,  соціального  забезпечення,
фізичної  культури  та  спорту,  а  також  спортивні  споруди,  що
використовуються   ними   за   цільовим   призначенням.  У  Законі
вживається термін "заклад охорони здоров'я",  однак  не  міститься
його   спеціального   визначення.  Проте  термін  "заклад  охорони
здоров'я" широко вживається у  законодавстві,  де  має  самостійне
значення, що дає можливість визначити його зміст.
 
     Зокрема, у правовому значенні цей термін вживається в Основах
законодавства України про охорону здоров'я від 19  листопада  1992
р.  N  2801-XII  (  2801-12  ) (зі змінами і доповненнями;  далі -
Основи),  в яких визначено правові,  організаційні,  економічні та
соціальні   засади   охорони   здоров'я  в  Україні,  врегульовано
суспільні відносини в цій галузі.  Статтею 3 Основ передбачено, що
заклади   охорони   здоров'я   -   це  підприємства,  установи  та
організації,  завданням яких є забезпечення  різноманітних  потреб
населення    в    галузі    охорони    здоров'я   шляхом   надання
медико-санітарної    допомоги,    включаючи     широкий     спектр
профілактичних   і   лікувальних   заходів  або  послуг  медичного
характеру,  а також виконання інших функцій на основі  професійної
діяльності медичних працівників.  У ст. 16 Основ ( 2801-12 ) серед
закладів охорони здоров'я,  що забезпечують  безпосередню  охорону
здоров'я населення, називаються санаторно-курортні заклади. Згідно
з правилами  цієї  статті  заклади  охорони  здоров'я  створюються
підприємствами,  установами  та  організаціями  з  різними формами
власності  та   приватними   особами   за   наявності   необхідної
матеріально-технічної  бази  і кваліфікованих фахівців;  порядок і
умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та
акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної та
фармацевтичної практики визначаються актами законодавства України.
 
     Законом від 5 жовтня 2000 р.  N 2026-III  (  2026-14  )  "Про
курорти",  яким  визначено правові,  організаційні,  економічні та
соціальні засади розвитку  курортів  в  Україні,  передбачено,  що
організація     обслуговування     на     курортах    здійснюється
санаторно-курортними закладами різних форм  власності  (ч.  1  ст.
21).   Відповідно   до   положень   ст.   22   зазначеного  Закону
санаторно-курортні заклади  -  це  заклади  охорони  здоров'я,  що
розташовані   на   територіях   курортів  і  забезпечують  надання
громадянам     послуг     лікувального,     профілактичного     та
реабілітаційного  характеру  з використанням природних лікувальних
ресурсів;    перелік    видів     санаторно-курортних     закладів
затверджується  центральним  органом  виконавчої  влади  з охорони
здоров'я;  типове   положення   про   санаторно-курортний   заклад
затверджується Кабінетом Міністрів України.
 
     На виконання положень ст. 22 Закону "Про курорти" ( 2026-14 )
постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р.  N  805
( 805-2001-п     )     затверджено    Загальне    положення    про
санаторно-курортний  заклад,  в  якому  останній  визначається  як
заклад  охорони здоров'я,  що забезпечує надання громадянам послуг
лікувального,  профілактичного  і  реабілітаційного  характеру   з
використанням   природних  лікувальних  ресурсів  курортів  та  із
застосуванням     фізіотерапевтичних     методів,    дієтотерапії,
лікувальної   фізкультури  й  інших  методів  санаторно-курортного
лікування  (п.  1).  Згідно  з  п. 2 зазначеного положення перелік
видів  санаторно-курортних  закладів  затверджується Міністерством
охорони здоров'я України.
 
     У період,  за який пред'явлено позовні вимоги про  повернення
надмірно   сплаченого   земельного  податку,  був  чинним  Перелік
закладів  охорони  здоров'я  (затверджений  наказом   Міністерства
охорони здоров'я України від 22 червня 1995 р. N 114 ( z0399-95 ).
Пунктом 1.6 цього  Переліку  до  закладів  охорони  здоров'я  було
віднесено такі санаторно-курортні заклади: бальнеологічна лікарня,
грязелікарня, дитяча бальнеологічна лікарня, курортна поліклініка,
санаторій,   санаторій-профілакторій,  спеціалізований  санаторій,
дитячий спеціалізований санаторій, санаторій для дітей з батьками,
дитячий оздоровчий  центр.  Чинним нині Переліком закладів охорони
здоров'я  (затверджений  наказом  Міністерства  охорони   здоров'я
України   від   28   жовтня   2002   р.   N   385   (  z0892-02  )
санаторно-курортні  заклади,  у  тому   числі   санаторії,   також
віднесено до закладів охорони здоров'я (п. 1.4).
 
     Як установлено  судами,  Санаторій  діє  на підставі статуту,
відповідно до якого метою його діяльності є організація і  надання
громадянам,    переважно    дітям    з    батьками,   комплексного
санаторно-курортного      відновлювального,       спеціалізованого
(реабілітаційного)   лікування,   відпочинку   та   інших  послуг,
прискорення      формування      нових      економічних      засад
лікувально-оздоровчого процесу і реабілітації хворих,  ефективного
використання  наявної  матеріальної  бази,  будівництва  нових   і
реконструкції   діючих   санаторіїв,   пансіонатів   та   будинків
відпочинку (п.  2.1 ( z0892-02 ),  а основним предметом діяльності
Санаторію    є   медична   практика   із   застосуванням   методів
санаторно-курортного   лікування   й   оздоровлення   (п.    2.2).
Безпосереднє керівництво Санаторієм здійснює головний лікар.
 
     Міністерство охорони здоров'я України на підставі рішення від
28 березня 2000  р.  N  40  видало  Санаторію  ліцензію  на  право
здійснення   медичної   практики.   Зазначений   заклад   здійснює
господарську   діяльність   за   кодами   85.11.3   -   діяльність
санаторно-курортних організацій та 85.12.0 - медична практика, які
є підкласами класу 85.11 - діяльність лікувальних закладів,  групи
85.1  - діяльність з охорони здоров'я людини,  розд.  85 - охорона
здоров'я та соціальна допомога,  секції N -  охорона  здоров'я  та
соціальна  допомога Державного класифікатора України "Класифікація
видів  економічної  діяльності"   (КВЕДІ   (затверджений   наказом
Держстандарту України від 22 жовтня 1996 р. N 441 ( v0441217-96 ).
Це підтверджується довідкою від 1 лютого 2002  р.  N  09/2-5-6/281
про  включення Санаторію до Єдиного державного реєстру підприємств
і організацій України.
 
     За таких обставин суди обгрунтовано дійшли висновку  про  те,
що Санаторій є закладом охорони здоров'я, та правильно застосували
положення п.  4 ч.  1 ст.  12 Закону ( 2535-12 )  щодо  звільнення
позивача  від  земельного  податку як вітчизняного закладу охорони
здоров'я.
 
     З урахуванням   викладеного,   оскаржена   постанова   Вищого
господарського  суду України є законною й обгрунтованою,  а доводи
касаційних  скарг  щодо  неправильного  застосування  судами  норм
матеріального права не знайшли свого підтвердження.
 
     Керуючись статтями  111-17,  111-18,  111-20 ГПК ( 1798-12 ),
Судова палата у  господарських  справах  Верховного  Суду  України
постановила:  постанову  Вищого господарського суду України від 22
липня 2003 р.  N 3 2-4/13334-02 залишити без  зміни,  а  касаційні
скарги Міськради та ОДПІ - без задоволення.
 
 "Вісник Верховного Суду України",
 N 2 (42), 2004 р.









Последние новости

 
Курсы НБ Украины
Запрашиваемая страница не найдена
Валюта
USD
EUR
RUB
PLN
BYR
Реклама
Реклама



Наша кнопка