Законы Украины

Новости Партнеров
 

Щодо можливості реєстрації колективного трудового спору між сторонами соціально-трудових відносин місцевих органів виконавчої влади

          НАЦІОНАЛЬНА СЛУЖБА ПОСЕРЕДНИЦТВА І ПРИМИРЕННЯ
 
                             Л И С Т
 
                     24.11.2003  N 08-01/583
 
                                      Начальникам відділень
                                      Національної служби
                                      посередництва і примирення
                                      в Автономній Республіці Крим
                                      та областях
 
 
     Національна служба  посередництва  і примирення (далі - НСПП)
розглянула запит відділення Національної  служби  посередництва  і
примирення в   Хмельницькій   області  від  31  жовтня  2003  року
N 01-22/01-350 щодо можливості реєстрації  колективного  трудового
спору  між  сторонами соціально-трудових відносин місцевих органів
виконавчої влади,  зокрема,  між працівниками управління  харчової
промисловості  Хмельницької  обласної  державної  адміністрації та
начальником   управління   управління    харчової    промисловості
Хмельницької   обласної   державної  адміністрації,  і  повідомляє
наступне.
 
     При розгляді  даного запиту НСПП виходила із положень Законів
України  "Про  порядок  вирішення  колективних   трудових   спорів
(конфліктів)"  ( 137/98-ВР ) та "Про державну службу" ( 3723-12 ),
Конвенції   Міжнародної   організації  праці  154  (   993_006   )
1981 року  "Про сприяння колективним  переговорам",  ратифікованої
постановою Верховною  Радою  України  від  04  лютого  1994   року
N 3932-XII ( 3932-12 ), та Конвенції Міжнародної організації праці
151 1978 року "Про трудові відносини на державній службі" з питань
визначення  сторін  колективних  трудових спорів (конфліктів),  їх
прав і обов'язків та послідовності проведення примирних процедур.
 
     Частиною першою  статті  1  Закону   України   "Про   порядок
вирішення  колективних трудових спорів (конфліктів)" ( 137/98-ВР )
визначено,  що  "Встановлені  цим  Законом  норми  поширюються  на
найманих  працівників та організації,  утворені ними відповідно до
законодавства для представництва і захисту  їх  інтересів,  та  на
власників  підприємств,  установ,  організацій  незалежно від форм
власності,  виду діяльності та галузевої належності,  а  також  на
організації власників".
 
     Частиною першою   статті   3   Закону  України  "Про  порядок
вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" ( 137/98-ВР  )
встановлено, що:
     "Сторонами колективного трудового спору (конфлікту) є:
     на виробничому  рівні  - наймані працівники (окремі категорії
найманих працівників) підприємства,  установи,  організації чи  їх
структурних  підрозділів  або  профспілкова  чи  інша уповноважена
найманими  працівниками  організація  та   власник   підприємства,
установи, організації або уповноважений ним орган чи представник;
     на галузевому,  територіальному рівнях -  наймані  працівники
підприємств,  установ,  організацій  однієї  або декількох галузей
(професій)   або   адміністративно-територіальних    одиниць    чи
профспілки,  їх  об'єднання  або  інші уповноважені цими найманими
працівниками  органи  та  власники,   об'єднання   власників   або
уповноважені ними органи чи представники;
     на національному  рівні  -  наймані  працівники  однієї   або
декількох  галузей  (професій)  чи профспілки або їх об'єднання чи
інші  уповноважені  найманими  працівниками  органи  та  власники,
об'єднання  власників  або уповноважені ними органи (представники)
на  території  більшості  адміністративно-територіальних   одиниць
України,  передбачених  частиною  другою  статті  133  Конституції
України" ( 254к/96-ВР ).
 
     Частиною другою  преамбули  Закону  України   "Про   державну
службу"  (  3723-12  ) визначено,  що цей Закон "визначає загальні
засади  діяльності,  а  також  статус  державних  службовців,  які
працюють в державних органах та їх апараті".
 
     Окрім того,  положеннями  Конвенції  Міжнародної  організації
праці 151 1978 року "Про трудові відносини  на  державній  службі"
встановлено,  що  врегулювання  спорів  між  особами,  зайнятими у
державних  органах,  та  державними  органами  влади   досягається
відповідно  до  національних умов шляхом переговорів між сторонами
або  за  допомогою  процедур,  котрі  гарантують  незалежність   і
неупередженість,  таких як посередництво,  примирення та арбітраж,
запроваджених таким чином,  щоб  користуватися  довірою  залучених
сторін".
 
     Конвенцією Міжнародної  організації  праці  154  (  993_006 )
1981 року  "Про  сприяння  колективним  переговорам",   яку   було
ратифіковано постановою  Верховної  Ради  України  від  04  лютого
1994 року  N  3932-XII  (  3932-12  ),   визначено,   що   "термін
"колективні переговори" означає всі переговори, що проводяться між
роботодавцем,  групою  роботодавців   або   однією   чи   кількома
організаціями роботодавців,  з одного боку,  та однією чи кількома
організаціями працівників з другого, з метою:
     a) визначення умов праці й зайнятості; та/або
     b) регулювання відносин  між  роботодавцями  і  працівниками;
та/або
     c) регулювання   відносин   між   роботодавцями   чи   їхніми
організаціями та організацією чи організаціями працівників".
 
     Таким чином, законодавчими актами України не визначено жодних
обмежень щодо можливостей різних категорій найманих працівників, в
тому числі і державних службовців,  здійснювати колективний захист
своїх соціальних і економічних інтересів,  вирішувати  розбіжності
між   сторонами   в  рамках  колективних  трудових  спорів  шляхом
проведення примирних процедур,  а положення  Закону  України  "Про
порядок вирішення   колективних   трудових   спорів  (конфліктів)"
( 137/98-ВР ) поширюються і  на  державних  службовців,  оскільки,
працюючи   на   умовах   трудових   договорів,  вони  є  найманими
працівниками відносно керівників відповідних державних органів.
 
     Разом з тим,  на державних службовців відповідно до статті 16
Закону України "Про державну службу" ( 3723-12 ) поширюються певні
обмеження,  пов'язані з проходженням  державної  служби.  Зокрема,
відповідно  до  частини  другої  статті 16 даного Закону "державні
службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти  інші  дії,
що  перешкоджають  нормальному  функціонуванню державного органу".
Частиною другою статті 24 Закону України  "Про  порядок  вирішення
колективних трудових спорів (конфліктів)" ( 137/98-ВР ) визначено,
що "Забороняється проведення страйку працівникам (крім  технічного
та обслуговуючого персоналу) органів прокуратури,  суду,  Збройних
Сил України,  органів державної влади,  безпеки та  правопорядку".
Таким  чином,  вищеназваними  нормами  Законів України встановлено
лише заборону на застосування державними  службовцями  страйку  як
крайнього    засобу   вирішення   колективного   трудового   спору
(конфлікту).
 
     При цьому,  статтею 25 Закону України "Про порядок  вирішення
колективних  трудових спорів (конфліктів)" ( 137/98-ВР ) визначена
процедура  у  випадку  законодавчої  заборони  проведення  страйку
вирішення колективного трудового спору (конфлікту).
 
     Виходячи із вищенаведеного,  Національна служба посередництва
і примирення роз'яснює,  що всі наймані працівники, в тому числі і
державні  службовці,  мають  право в установленому Законом України
"Про порядок вирішення колективних трудових  спорів  (конфліктів)"
( 137/98-ВР   )   порядку  формувати  і  затверджувати  вимоги  до
роботодавця,  приймати рішення про вступ  в  колективний  трудовий
спір,  проводити  примирні процедури по вирішенню розбіжностей між
ними і роботодавцем з врахуванням обмежень,  встановлених  статтею
16  Закону  України  "Про державну службу" ( 3723-12 ) та частиною
другою статті 24 Закону України "Про порядок вирішення колективних
трудових спорів (конфліктів)".
 
 Голова Національної служби
 посередництва і примирення                              В.Руденко









Последние новости

 
Курсы НБ Украины
Запрашиваемая страница не найдена
Валюта
USD
EUR
RUB
PLN
BYR
Реклама
Реклама



Наша кнопка