Законы Украины

Новости Партнеров
 

Про організацію дерматовенерологічної допомоги населенню України

Страница 2



інтенсивність репаративно-відновних   процесів.    Показання    до
вживання тих, що й до пірогеналу, а також при затяжних гонококових
процесах, які не піддаються лікуванню антибіотиками.
     Протипоказання: захворювання   серцево-судинної   і  нервової
системи.  Продигіозан  вводять  внутрім'язово.  Дозу  встановлюють
індивідуально,   в   залежності   від   переносимості   препарату,
починаючи  з  15  мкг.  Потім  дози  збільшують  на  10-15  мкг  в
залежності    від    реакції   організму   (загальної,   місцевої,
вогнищевої).  На  курс лікування 4 ін'єкції з інтервалом 4-5 днів.
Максимальна разова доза 75 мкг.
                         Аутогемотерапія.
     Показання: гонорейні ускладнення,  які супроводжуються різким
болем в ураженому органі,  високою температурою  і  тяжким  станом
хворого.  Після припинення болю, зниження температури і покращання
загального стану  слід  перейти  до  більш  активної  імунотерапії
вакциною.
     При лікуванні  особистою  кров'ю  хворого  клінічні   реакції
(загальна,  температурна,  місцева,  вогнищева) відсутні. За своєю
терапевтичною ефективністю      аутогемотерапія       поступається
гоновакцині,  але на відміну від неї має виражену обезболюючу дію,
яка настає через 5-6 годин після ін'єкції.
     Левамізол - приймають внутрішньо циклами.  Призначають по 150
мг один раз на добу на протязі 3 днів. Після 4-денної перерви цикл
повторюється.  На курс лікування - 4 цикли.  Левамізол призначають
при повторних  захворюваннях  гонореєю,  торпідному  і  хронічному
перебігу гонококової інфекції, ускладненій гонореї.
     Калію оротат - стимулює відновні процеси в  запально-змінених
тканинах.  Хворим  на гонорею призначають внутрішньо по 0,5 чотири
рази на добу на протязі 20-30 днів.
     Метилурацил -    стимулює    вироблення   антитіл,   підвищує
фагоцитарну  реакцію,  прискорює  зворотній   розвиток   запальних
процесів,  має  протизапальну дію.  Приймають внутрішньо після їжі
по 0,5 г 2 рази на добу, на курс лікування 10-14 днів.
                       Біогенні стимулятори
     Вживають для прискорення розсмоктування інфільтратів в уретрі
і статевих залозах.
     Протипоказання: серцево-судинні   захворювання,   гіпертонія,
гострі шлунково-кишкові  розлади,  нефрозонефрит,  цироз  печінки,
вагітність більш ніж 7 місяців.
     Екстракт алое  -  призначають  щоденно під шкіру по 1 мл,  на
курс 15-30 мл, максимальна добова доза - 3-4 мл.
     ФІБС - вводять  підшкірне по 1 мл 1 раз в день, на курс 15-20
ін'єкцій.
     Пелоїдодистилат -   показання   до   вживання,  дози,  термін
лікування і протипоказання такі ж, як і для препарату ФІБС.
     Скловидне тіло - вводять під шкіру щоденно по 2 мл на протязі
15-20 днів.
                 Лікування рецидивів захворювання
     Перед призначенням  терапії  доцільно  визначити   чутливість
гонокока до антибактеріальних препаратів.
     Дсксициклін 0,1 г (перший раз прийняти 0,4 г) кожні 12 годин,
на   курс   1,0   г   препарату.  Одночасно  з  першим  прийняттям
доксицикліну дається в середньому 4 таблетки (1,92 г) бісептолу  і
далі по  4 таблетки (1,92 г) через 8 годин,  на курс - 16 таблеток
(7,68 г).  Одночасно  або за  4  дні  до  призначення  етіотропної
терапії  призначають левамізол по 1 таблетці (0,15 г) щоденно,  на
курс 3 таблетки,  слід проводити 3 таких курси з  інтервалом  в  4
дні.
     Ерициклін внутрішньо по 0,25 г 5 разів на день,  на курс  6,0
г. Одночасно призначають сульфатон по 4 таблетки (1,4 г) 3 рази на
день, на курс 5,6 г.
     На фоні прийняття антибіотика одночасно внутрім'язово вводять
трипсин по 5 мг 2 рази на день або 10 мг 1 раз  на  день  протягом
5-6 днів.
                   Лікування змішаної інфекції
     (гонорейно-хламідійної, гонорейно-трихомонадної та ін.)
     При гонорейно-трихомонадній    інфекції,    при   гострій   і
підгострій формах захворювання проводять одночасно  протигонорейне
і  протитрихомонадне  лікування;  при  хронічних,  ускладнених і у
випадках,  які  затяглися,  спочатку   проводять протитрихомонадне
лікування  на  фоні  специфічної  і  неспецифічної  імунотерапії і
місцевого лікування, після закінчення місцевої терапії призначають
протигонорейне лікування.
     При гонорейно-уреоплазмовій інфекції призначають  доксициклін
0,3 г (на перше прийняття), потім по 0,1 г через 12 годин, на курс
1,0 г або метациклін 0,6 г (на перше прийняття),  потім по  0,3  г
через 6 годин,  на курс для чоловіків - 3,9-4,8 г, для жінок - 4,7
г.
     При гонорейно-хламідійно-уреоплазмовій   інфекції  може  бути
призначено комбіноване використання  антибіотиків  рифампіцину  та
еритриміцину.  При такому методі рифампіцин призначають одноразово
0,9 г на перший день,  2-3 день - по 0,15 г 4 рази  на  день,  4-5
день - по 0,15 г 3 рази на день,  на курс 3,0 г. Одночасно дається
еритроміцин по 0,5 г 4 рази на день,  на  курс  12,0  г.
     На фоні      антибіотикотерапії     вводять     внутрім'язово
дезоксирибонуклеазу кожного дня одноразово 25 мг на добу  протягом
6 днів.
     При торпідних і хронічних випадках призначають імунотерапію і
місцеве лікування.  Антибіотики використовують в  середині  або  в
кінці курсу імуностимуляторів.
                   Лікування гонореї у вагітних
     Лікування жінок,  які  бажають  зберегти вагітність,  повинне
проводитись  в  умовах  стаціонару.  Бензилпеніцилін  показано   в
будь-якому  періоді  вагітності.  Призначення  препарату  вагітним
виключається   у   випадках  індивідуального  неперенесення,  тоді
використовують  еритроміцин,  левоміцетин  або  сульфаніламіди.  У
другій   половині   вагітності   курсові   дози   бензилпеніциліну
збільшують у 1,5-2 рази.
     Використання препаратів тетрациклінового ряду  протипоказано.
     Із імунотерапевтичних   засобів    призначають    гоновакцину
(починаючи з 2-го триместру вагітності), у знижених дозах (100-150
млн мікробних тіл) при хронічній гонореї і при рецидивах.
     Місцеве лікування уретри, прямої кишки, великих вестибулярних
залоз   може   проводитись   у   всі  часи  вагітності.  Лікування
цервикального каналу можна проводити лише  у  вигляді  ванночок  у
піхву  без  введення  лікарських  препаратів  у цервикальний канал
(пам'ятаючи про можливість загрози переривання вагітності).
     Про вагітних,  які перенесли гонорею під час вагітності, слід
повідомляти жіночу консультацію для спеціального спостереження  за
ними до і після  пологів  і  ретельного  спостереження  за  станом
новонародженого.
                    Лікування гонореї у дітей
     Дітям, які хворі  на  гонорею,  лікування  слід  проводити  в
умовах стаціонару. Основним антибіотиком є бензилпеніцилін.
     У разі безуспішного лікування  бензилпеніциліном  призначають
інший антибіотик (див.  розділ "Антибіотики"). У дітей, які старші
3-х років,  хворих на хронічну гонорею, використовують гоновакцину
(початкова доза 50-100 млн мікробних тіл) з наступним призначенням
антибіотиків.
     Дітям до 3-х років імунотерапія не проводиться.
     Місцеве лікування проводять  у  тих  випадках,  коли  гонокок
зник,  але запальні явища,  перебіг яких в'ялий,  після провокації
зберігаються. У   випадках   вагініту,   перебіг   якого   в'ялий,
пропонується  піхвоскопія  і  в  подальшому  місцеве  лікування  у
відповідності з знайденими змінами.
                     Екстрагештальна гонорея
     Гонорейний проктит.  Зустрічається у жінок та  дівчаток,  які
хворі на гонорею, і комбінується з ураженням сечостатевих органів.
Може бути і  у  чоловіків-пасивних  гомосексуалістів.  Суб'єктивні
симптоми   при  гонорейних  ураженнях  прямої  кишки  у  більшості
випадків відсутні,  але у деяких  хворих  відмічається  свербіння,
печіння,  невелика  болючість  при дефекації,  виділення із прямої
кишки, слиз, гній, кров у випорожненнях.
     Деколи відмічається  гіперемія  і  мацерація анальної ділянки
складок сфінктера.
     Антибіотики використовують    у   курсовій   дозі,   як   при
ускладнених і хронічних формах гонореї,  з обов'язковим  наступним
проведенням  місцевого лікування:  свічки з протарголом (по 0,02 г
протарголу на свічку),  у пряму кишку із  спринцівки  або  гумової
груші вводять 40-50 мл 2-5% розчину протарголу або коларголу через
день, всього на курс 5-6 процедур.
     1. Бензилпеніцилін  у  курсовій  дозі  6  млн  ОД з наступним
призначенням  левоміцетину  перорально  на  протязі  3   днів,   у
загальній дозі 10 г (1 день - 4 г, 2-3 дні - по 3 г на добу).
     2. Біцилін-3  в  курсовій  дозі  6   млн   ОД   з   наступним
призначенням 10 г левоміцетину за вищевказаною методикою.
     Орофарингеальна  гонорея.  При  цьому  у  чоловіків  і  жінок
ушкоджується  переважно  слизова  оболонка біля входу в Євстахієву
трубу  та  екскреторних  відділів  слинних  залоз, спостерігається
гіперемія  і  набряк  слизової,  іноді  на мигдаликах відмічається
гнійний  наліт,  регіонарний аденіт. У деяких хворих зустрічаються
гінгівіти і стоматити.
     Лікування: антибіотики призначають у курсовій  дозі,  як  при
ускладненій і хронічній гонореї.
                           Гонорея очей
     Дорослі заражаються  при  недотриманні правил гігієни.  Хвора
гонореєю людина може занести інфекцію в очі забрудненими руками. У
новонароджених  гонококи  потрапляють  в  очі  під час проходження
через родові  шляхи  хворої  матері.  Лікування  бленореї  повинне
проводитись  дерматовенерологом разом з окулістом,  з обов'язковим
внутрім'язовим   введенням   антибіотика   без   врахування   дози
антибіотика, введеного місцеве (в очі).
     Хворих бленореєю лікують після консультації окуліста.  Зняття
з обліку хворого бленореєю проводять після консультації окуліста.
     З метою профілактики гонобленореї всім дітям після народження
очі   протирають   стерильною   ватою  і  закапують  30%  розчином
сульфацилунатрію;  через 2 години процедуру повторюють.  Дівчаткам
одночасно таким же розчином обробляють статеві органи.
     Місцеве фізіотерапевтичне лікування проводиться в  залежності
від показань.
               Післягонорейні запальні захворювання
     До хворих післягонорейними захворюваннями слід віднести осіб,
у яких,  незважаючи на зникнення гонококів,  залишаються  запальні
явища (виділення з уретри,  шийки матки,  "нитки" в сечі та  ін.),
для усунення  яких  потрібне   застосування   додаткових   методів
лікування.
     Післягонорейний запальний  процес  підтримується   найчастіше
вагінальними трихомонадами,  хламідіями, уреплазмами, грибами роду
кандида,  Л-формами бактерій,  рідше вірусом простого герпеса 2-го
серотипу та ін.  мікроорганізмами, а також нейротрофічними змінами
в слизовій оболонці сечових органів та ін.
     При післягонорейному,   як   і   при  гонорейному  запальному
процесі,  розрізняють уретрит з м'яким або твердим інфільтратом  в
залежності   від   переваження   в   ньому   круглоклітинних   або
сполучнотканинних  елементів.  Між  цими  двома  основними формами
існує багато перехідних.
     Ураження уретральних залоз приводить до виникнення відкритого
або закритого аденіту.
     Слід  звертати  увагу  на  десквамативний уретрит, викликаний
переходом  циліндричного  епітелію слизової уретри в багатошаровий
плоский.
     Дані анамнезу,    об'єктивного    обстеження    і    особливо
уретроскопії  дозволяють   встановити   локалізацію   і   характер
патологічного  процесу  в  уретрі.  Важливо  встановити  не тільки
топічний, але й етіологічний діагноз, тому що тільки за цієї умови
може бути визначено раціональний план лікування.
     Обов'язковим є дослідження у кожного  хворого  на  вагінальні
трихомонади,  гриби  роду кандида і при можливості - на хламідії і
уреплазми.
     Принципи і    методи    лікування   хворих   післягонорейними
захворюваннями  не відрізняються від лікування  хворих  запальними
хворобами гонорейної етіології.
     При  призначенні  антибіотиків  та  інших  хіміотерапевтичних
засобів  необхідно  враховувати  особливості інфекційного агента і
його чутливість до цих засобів.
     При постгонорейних     запальних     процесах,    обумовлених
хламідіями, мікоплазмами,   найбільш   ефективними   є   препарати
тетрациклінового ряду.
     Для встановлення    вилікуваності    гонореї     користуються
визначеними критеріями.
                  Критерії виліковності гонореї.
     Виліковність гонореї  встановлюється за допомогою клінічного,
бактеріоскопічного   та   бактеріологічного   досліджень.    Проте
відсутність  виділень  та  зникнення гонококів з поверхні слизової
оболонки не завжди говорить про видужання, тому що гонококи можуть
довгий  час  зберігати  свою  життєздатність  та  вірулентність  в
осумкованих осередках інфекції.
     Складність виявлення    гонококів    при   бактеріоскопічному
дослідженні  привела   до   застосування   різноманітних   методів
провокацій: ці методи провокації засновані на подразненні тканин з
метою виявлення інфекції в прихованих осередках.
     Застосовують такі методи провокацій.
     Хімічний - у чоловіків інстиляція  в  уретру  0,5  %  розчину
нітрату срібла,  у жінок - змазування каналу уретри 1-2 %,  каналу
шийки матки - 2-5 % розчином нітрату срібла або розчином Люголя на
гліцерині.
     Механічний - у чоловіків вводять прямий буж в  уретру  на  10
хв. або роблять передню уретроскопію.
     Біологічний - внутрім'язово вводять гоновакцину  в  кількості
500  млн  мікробних  тіл  або  пірогеналу  200  МПД.  Якщо вакцина
призначалась  під  час  лікування, то для провокації призначається
подвійна  доза  останньої  терапевтичної,  але  не  більше  2 млрд
мікробних тіл.
     Аліментарний - солона, гостра їжа.
     Термічний -  прогрівання  статевих  органів  індуктотермічним
струмом.
     Фізіологічний - взяття мазків під час менструацій.
     Кращими є  комбіновані  методи  провокації.  Частіше   всього
проводять хімічну та аліментарну провокацію з одночасним введенням
гоновакцини.  В затяжних,  хронічних випадках у чоловіків доцільно
викликати  подразнення слизової уретри масажем на прямому бужі або
тубусі уретроскопу та внутрім'язовим введенням гоновакцини.
     У жінок   провокацію   доцільно   проводити   зразу  ж  після
закінчення менструацій.  У чоловіків через 24,  43  та  72  години
після провокації   беруть   для   бактеріоскопічного   дослідження
виділення з уретри, при їх відсутності - із сечі.
     У жінок  мазки з виділень всіх осередків ураження досліджують
також через  24,  48  та  72  години.  При  призначенні  термічної
провокації індуктодермія  проводиться  щоденно  на  протязі 3 днів
поступово 15-20-30 хвилин. Виділення для лабораторного дослідження
беруть кожний день через 1 годину після прогрівання.
     Слід ширше застосовувати бактеріологічний  метод  дослідження
як   для   первинної  діагностики  гонореї,  так  і  при  контролі
вилікуваності.  Необхідне проведення бактеріологічного дослідження
в таких випадках:  при виявленні в мазках підозрюваних на гонококи
грамнегативних  диплококів,  при  наявності  у  підозрюваного   на
гонорею  анамнезу,  клінічної  карти  захворювання  та  негативних
результатів актеріоскопічного   обстеження   на    гонорею,    для
діагностики та  встановлення вилікуваності її у дорослих,  у яких,
незважаючи на відсутність гонококів, залишаються запальні явища, у
дітей при постановці діагнозу та при встановленні вилікуваності, у
вагітних  (із-за  відсутності  можливості  проведення  повноцінної
провокації).  Посів  проводиться  при  комбінованій  провокації  з
використанням хімічного методу через 48 або 72 години, а також під
час менструації.
     Передня уретроскопія дозволяє встановити  характер  запалення
після зникнення гонококів та гострих клінічних проявів гонореї, що
важливо для призначення відповідного  місцевого  лікування.  Проте
визначити  гонорейну  етіологію цих змін за допомогою уретроскопії
не видається можливим.  Краще всього приурочити її до комбінованої
провокації.
     Необхідно враховувати,  що антибіотики,  які використовуються
при   лікуванні   хворих  на  гонорею,  мають  більшу  або  меншою
трепонемоцидну  дію,  при  подвійній  інфекції (гонорея + сифіліс)
можуть  продовжити  строки прояву сифілісу та видозмінити клінічні
симптоми.  З метою своєчасної діагностики сифілісу у хворих, котрі
ліку  вались з приводу гонореї та котрі не мають джерел зараження,
але  за якими можна встановити диспансерний нагляд, слід наглядати
не  менше  6 місяців, на протязі цього часу вони повинні підлягати
повторним серологічним дослідженням на сифіліс.
            Встановлення виліковності у чоловіків.
     До встановлення  виліковності  у  хворих,   котрі   перенесли
гострий  гонорейний  уретрит,  належить приступати через 7-10 днів
після закінчення лікування.  У випадку відсутності  постгонорейних
гострих  явищ  зі  сторони  уретри  необхідно  провести  пальпацію
простати  та  сім'яних  пухирців  і  мікроскопічне  дослідження їх
секрету.  Якщо  патологічних  змін немає, то проводять комбіновану
провокацію.
     Після провокації через 24, 48 та 72 години вивчають виділення
з уретри,  скребок  і "нитки" із сечі на наявність гонококів.  При
сприятливих клінічних та  бактеріоскопічних  результатах  повторне
клініко-лабораторне    обстеження,   включаючи   уретроскопію   та
серологічний контроль на сифіліс,  проводять через 1 місяць (через
1,5   місяця  після  закінчення  антибіотикотерапії),  після  чого
знімають з обліку.  Статеві зносини хворим забороняються до зняття
з  обліку.  Якщо,  незважаючи  на  стійку  відсутність  гонококів,
запальні   явища   тримаються,    належить    провести    детальне
клініко-лабораторне обстеження для з'ясування їх причини.
     Критерієм виліковності   гострої   ускладненої  та  хронічної
гонореї є:
     1.   Стійка   відсутність  гонококів  при  бактеріоскопічному
дослідженні у виділеннях з уретри.
     2.  Відсутність  змін  при  пальпації  простати  та  сім'яних
пухирців,  нормальний  вміст  (5-10  в  полі зору) лейкоцитів в їх
секреті при наявності в ньому значної кількості липоїдних зерен.
     3. Відсутність або нерізко виражені запальні зміни  в  уретрі
при уретроскопічному її обстеженні.
     Перераховані умови дають право лікарю закінчити лікування  та
приступити  до  встановлення  вилікуваності  так,  як  і  у хворих
гострою гонореєю у ті ж строки.
                Встановлення виліковності у жінок.
     До встановлення  виліковності  приступають  через  7-10  днів
після  закінчення лікування.  Після бактеріоскопічного дослідження
виділення з  уретри,  шийки  матки  та  інших  осередків  ураження
проводять   комбіновану   провокацію   через  24, 43,  72  години,
досліджують виділення із вказаних осередків.
     При відсутності  гонококів  наступне  контрольне  дослідження
призначають під час найближчої  менструації  і  по  її  закінченні
повторюють  провокацію з дослідженням виділень через 24,  48 та 72
години.
     Такі   обстеження  проводять  на  протязі  2-х  менструальних
Циклів,  після  чого,  при  задовільних  результатах  клінічного і
лабораторного досліджень, хвору знімають з обліку.
     На протязі 3-х менструальних циклів слід  контролювати  жінок
після  лікування висхідної гонореї та жінок,  котрі перехворіли на
гонорею під час вагітності.
     Критерієм виліковності   висхідної   гонореї   є  відсутність
гонококів,  нормальний менструальний цикл, відсутність болю і явищ
пальпаторних змін зі сторони внутрішніх статевих органів.
     Працівники дитячих закладів,  що хворі  на  гонорею  і  мають
безпосередній контакт з дітьми,  усуваються від роботи  на  період
лікування.  Стаціонарне  лікування проводиться тільки за медичними
(ускладнення, висхідний   процес,    рецидив    захворювання)    і
соціальними    (порушення    режиму    амбулаторного    лікування)
показаннями.  Працевлаштуванням  їх  органи  і  установи   охорони
здоров'я не займаються.
     Хворі, які лікувалися стаціонарно, після закінчення лікування
залишаються  в  стаціонарі,  де  їм проводять 3-разову провокацію,
також посів і  обстеження  під  час  менструації.  При  нормальній
клінічній   картині   і   задовільних   результатах  лабораторного
обстеження такі хворі можуть бути зняті з  обліку  і  допущені  до
роботи з дітьми.
                Встановлення виліковності у дітей.
     Всі дівчата дошкільного віку, які відвідують дитячі дошкільні
заклади,  після закінчення лікування з приводу гонореї залишаються
в стаціонарі на протязі 1 місяця для встановлення виліковності, за
цей час роблять 3 провокації і 3 посіви (1 раз в 10  днів),  після
чого допускаються в дитячі заклади.
     Критерієм виліковності  є  нормальна   клінічна   картина   і
задовільні результати повторних лабораторних досліджень виділень з
геніталій після  3-х  провокацій.  Комбінованою  провокацією  може
бути: ін'єкція гоновакцини (150-200 млн мікробних тіл), змазування
вапни і вульви розчином Люголя в гліцерині,  закапування в  уретру
2-3  крапель  0,5-1%  розчину нітрату срібла,  змазування нижнього
відтину прямої кишки розчином Люголя.
     Через 24,  48  і  72  години  після провокації беруть мазки з
уретри,  вагіни та прямої кишки.  З останньої  краще  досліджувати
включення,  виловлені  в  промивних  водах. Посів роблять через 72
години.
     В сумнівних   випадках,   при   торпідному  і  довготривалому
перебігу  захворювання,  при  повторних  рецидивах,   вимоги,   що
стосуються вирішення   питання   про  виліковність,  повинні  бути
суворішими.   Для   цього   необхідно    проводити    неодноразові
бактеріоскопічні  і  культуральні дослідження,  а також продовжити
строки нагляду до 1,5 місяця (4-кратна провокація).
                  Профілактика гонореї у дітей.
     Для захисту  дітей  від  захворювання  на  гонорею  необхідні
профілактичні   засоби   в   сім'ї,  дитячих  закладах,  пологових
будинках,  своєчасний вияв вагітних,  хворих на гонорею, в жіночих
закладах.
     Профілактика в побуті  включає  такі  моменти:  діти  повинні
спати  окремо від дорослих,  мати індивідуальний нічний горщик,  а
також індивідуальні губки і мочалки для підмивання.
     Профілактика в   дитячих  закладах  складається  з  того,  що
персонал  повинен  прийматися   на   роботу   після   попереднього
обстеження  венерологом,  а  в  подальшому  проходити обстеження в
установлені   строки.   У   дітей   медичним   персоналом  повинні
обстежуватись  зовнішні  статеві органи перед зарахуванням і 1 раз
у тиждень під час перебування в дитячому закладі.
     Захворілі та   підозрювані   на  гонорею  діти  повинні  бути
ізольовані і направлені на консультацію до венеролога.
     В дитячих яслах обов'язковий індивідуальний нічний посуд.
     Підмивання проводять струменем  води  за  допомогою  окремого
ватного  тампона  на корцангу,  ні в якому разі не можна при цьому
користуватися загальними  мочалками  та  губками.  Для   обтирання
статевих органів після підмивання вживаються індивідуальні рушники
та серветки. Персонал дитячих установ повинен мати окремий туалет.
     Місцеве лікування   гонореї  проводиться  у  відповідності  з
встановленим топічним діагнозом.
 
 Начальник Головного
 управління організації
 медичної допомоги і
 медичного страхування                       А.П.Картиш
                                             Додаток 2
                                             до наказу МОЗ України
                                             від 30.12.92 N 207
                            Інструкція
               по лікуванню і профілактиці сифілісу
         I. Основні принципи лікування хворих на сифіліс
     Специфічне лікування  призначається  хворому на сифіліс після
встановлення  діагнозу.   Діагноз   установлюється   на   підставі
клінічної  картини  виявлення  збудника  хвороби  (при відповідних
клінічних  проявах)  і   результатів   серологічного   дослідження
(комплекс  серологічних  реакцій-КСР,  реакція імобілізації блідих
трепонем-РІТ, реакція імунофлюоресценції-РІФ).
     Превентивне лікування проводять з метою попередження сифілісу
у осіб, які знаходились в  статевому і тісному побутовому контакті
з хворими ранніми стадіями сифілісу.
     Профілактичне лікування   проводять   вагітним,   хворим   та
перехворілим сифілісом і дітям, народженим такими жінками.
     Хворі на гонорею з  невиявленими  джерелами  зараження,     в
умовах  неможливості  встановлення  за  ними диспансерного нагляду
(особи без постійного місця проживання та з аморальною  поведінкою
життя),  підлягають  превентивному  протисифілітичному лікуванню в
умовах стаціонару.  У випадках,  коли  госпіталізація  цих  хворих
неможлива,  превентивне  лікування проводиться амбулаторно одним з
дюрантних препаратів пеніциліну.
     Хворим на  гонорею з невиявленими джерелами зараження,  котрі
мають   постійне   місце   проживання   і    праці,    превентивне
протисифілітичне      лікування      не      проводиться,      але
клініко-серологічний    контроль    (після    лікування   гонореї)
здійснюється на протязі 6 місяців.
     Кожному хворому на сифіліс під час перебування  в  стаціонарі
повинно бути  проведено досконале клініко-лабораторне дослідження.
Дослідження спинномозкової рідини з метою діагностики  проводиться
пацієнтам з клінічними проявами ураження нервової системи, а також
з  прихованими  та  пізніми  формами  сифілісу.  При  лікуванні  в
стаціонарі  хворому  на  сифіліс  необхідне  проведення  загальних
аналізів крові,  сечі 1 раз в 15-20 днів,  дослідження КСР 1 раз в
15-30   днів,   а   при   сифілісі  первинному  серонегативному  і
превентивному лікуванні - 1 раз в 5 днів.
     Діагноз первинного серонегативного сифілісу встановлюється на
підставі від'ємних  результатів  КСР  без  обліку  РІФ  і  реакції
Колмера.   Якщо   в   КСР   одержано  одноразовий  слабопозитивний







Последние новости

 
Курсы НБ Украины
Запрашиваемая страница не найдена
Валюта
USD
EUR
RUB
PLN
BYR
Реклама
Реклама



Наша кнопка