Законы Украины

Новости Партнеров
 

Ухвала щодо прийнятності заяви N 45539/99, Сергія Михайловича Фальковича проти України


                  ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД 3 ПРАВ ЛЮДИНИ
                         ЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯ
 
                     Ухвала щодо прийнятності
                        заяви N 45539/99,
           Сергія Михайловича Фальковича проти України
 
     Європейський суд  з прав людини (четверта секція),  засідаючи
палатою, до складу якої увійшли судді:
     п. Г. РЕСС, голова
     п. І. Кабраль БАРРЕТО
     п. В. БУТКЕВИЧ
     пані Н. ВАЖИЧ
     п. Ж. ХЕДІГАН
     п. М. ПЕЛЛОНПЯ
     пані С. БОТУЧАРОВА
     п. В. БЕРЖЕ, секретар секції,
     беручи до  уваги  зазначену  заяву,  подану  до  Європейської
комісії з прав людини 10 вересня 1998 р.  і зареєстровану 19 січня
1999 р.,
     відповідно до  пункту  2 статті 5 Протоколу N 11 до Конвенції
( 995_004 ), згідно з яким Суд є компетентний у розгляді заяви,
     враховуючи зауваження,   подані  Урядом  -  відповідачем,  та
зауваження,  подані у відповідь заявником,  на  підставі  судового
розгляду виніс таке рішення:
                    ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
     Заявник - громадянин України, народився 1970 р., ув'язнений у
м.  Черкаси,  Україна.  У Суді інтереси заявника представляє  його
мати, пані Лідія Фалькович.
                       А. Обставини справи
     Фактичній бік  справи,  виходячи з викладу сторін,  може бути
узагальнений  таким  чином.  5  вересня  1996  р.  заявника   було
заарештовано  за  підозрою  в  згвалтуванні 10-річної дівчинки.  В
кінці вересня 1996 р. заявника було поміщено в слідчий ізолятор м.
Черкаси.
     З вересня 1996 р.  до березня 1997 р.  заявник  і  його  мати
неодноразово  зверталися  до прокуратури м.  Черкаси,  до обласної
прокуратури та до Генеральної прокуратури України зі скаргами щодо
жорстокого  поводження з заявником та застосування до нього тортур
під час слідства.
     27 червня  1997  р.  відділ  психологічної  експертизи Служби
безпеки України проаналізував результати психологічної та медичної
експертиз, яким було піддано заявника в період з 25 серпня 1996 р.
до 15 квітня 1997 р.  Висновки зазначеного  аналізу  зводяться  до
наступного:
     - експертизою  не  виявлено  постійних   рис   заявника,   що
відображають специфічний характер його психіки;
     - психологічне  тлумачення  експертом  результатів  тестів  є
недостатнє й суперечливе;
     - висновки експерта  щодо  сексології  неоднозначні  й  надто
загальні;
     - порівняльний  аналіз  психологічних  особливостей  заявника
проведений не був;
     - результати експертиз суперечливі й гіпотетичні.
     23 вересня  1997  р.  Черкаський  обласний  суд  (суд  першої
інстанції)  розпочав слухання.  В ході слухання захисники заявника
представили декілька вимог, зокрема з таких питань:
     - виклик тридцяти трьох свідків захисту;
     - аналіз відеокасет і фотографій;
     - проведення судово-медичної експертизи (експертизи ДНК);
     - розгляд  медичного  висновку  про  стан  ротової  порожнини
обвинувачуваного з огляду на те, що він відхилив показання свідків
обвинувачення про стан його  зубів,  а  також  аналіз  результатів
психологічної  та  медичної  експертиз  від  27  червня 1997 р.  з
підтвердженням їхнього гіпотетичного характеру;
     - проведення тестів.
     За твердженням  заявника,  всі  зазначені  вимоги  були судом
відхилені.  19 березня 1998 р.  Черкаський  обласний  суд  засудив
заявника  до дев'яти років позбавлення волі за згвалтування.  Суд,
зокрема констатував таке:
     - вина  обвинуваченого підтверджена показаннями потерпілої та
її подруг,  а також  результатами  психологічної,  біологічної  та
медичної  експертиз,  згідно  з  якими  участь  звинувачуваного  в
злочині не виключається;
     - незважаючи на підтвердження алібі обвинувачуваного свідками
захисту,  ця обставина не  може  бути  врахована  для  виправдання
обвинувачуваного;
     - незважаючи на те, що біологічна експертиза під час слідства
була  проведена  з  порушеннями  закону,  її  результати не можуть
вплинути на кінцевий висновок суду;
     - аналіз  результатів психологічної та медичної експертиз від
27 червня 1997 р.  і медичний висновок про стан ротової  порожнини
обвинувачуваного не можуть вважатися доказами на його користь;
     - позитивна  характеристика   обвинувачуваного   усіма   його
колегами і друзями не може вважатися пом'якшуючою обставиною.
     Після винесення  вироку  суд навів особливу думку голови суду
п. Литвинцева, яка полягає у тому, що:
     - прямі докази вини обвинувачуваного відсутні;
     - докази звинувачення фактично не були встановлені;
     - слідство     та    встановлення    доказів    обвинувачення
здійснювалися з порушенням законодавства;
     - вирок  суду базується в основному на показаннях потерпілої,
десятирічної дівчинки, та її подруг такого ж віку;
     вирок базується  також  на гіпотетичних висновках біологічної
експертизи, проведеної з порушенням законодавства;
     - всі свідки захисту підтвердили алібі обвинувачуваного;
     - єдина можливість довести відсутність вини  обвинувачуваного
за  допомогою  судово-медичної  експертизи  була  відхилена  судом
більшістю голосів;
     - свідчення   десятирічних   дівчаток   не  можуть  вважатися
об'єктивними,  оскільки  вони  неодноразово  змінювалися  під  час
слідства;
     - процедура впізнання обвинувачуваного як особи,  що  вчинила
злочин,   потерпілою   та   свідками   проведена   з   порушеннями
законодавства  (впізнання  відбулось  через  шість  місяців  після
арешту обвинувачуваного, і очевидним є вплив батьків потерпілої та
її подруг);
     - слідчий експеримент не було проведено;
     - видається можливою фальсифікація доказів і  документів  під
час слідства;
     - з огляду на те,  що вину п.  Фальковича не було встановлено
під час слухання, він має бути виправданий.
     24 березня  1998  р.  адвокати  заявника подали до Верховного
суду України клопотання про відміну рішення Черкаського  обласного
суду від 19 березня 1998 р., зазначивши в ньому таке:
     - докази  про  вину   обвинуваченого   мали   бути   доведені
відповідно  до закону,  а обвинувачення в кримінальній справі може
базуватися лише на  прямих  і  в  законному  порядку  встановлених
доказах;
     будь-який сумнів  щодо  вини  обвинувачуваного  повинен   був
тлумачитися лише на його користь;
     - з огляду на те,  що вина п.  Фальковича не була встановлена
під час слухання, він має бути виправданий.
     Адвокати заявника звернулися до Верховного Суду з клопотанням
про  ретельніший   розгляд   фактичного   боку   справи,   поданих
документів,  а  також  аргументів  голови  суду  першої інстанції.
Рішенням від 9 червня  1998  р.  Верховний  суд  відхилив  подання
адвокатів заявника, зазначивши, зокрема, таке:
     - вирок суду першої інстанції грунтується головним  чином  на
встановлених  в  законному порядку доказах і свідченнях потерпілої
та її подруг;
     - згідно   з   результатами   біологічної  експертизи  участь
обвинувачуваного у злочині не виключається;
     - впізнання обвинувачуваного свідками проведено відповідно до
вимог закону;
     - незважаючи  на  розходження в свідченнях подруг потерпілої,
ця обставина не може слугувати для виправдання обвинувачуваного;
     - результати психологічної, медичної та біологічної експертиз
є ясні й такі, що не суперечать один одному;
     - незважаючи на підтвердження алібі обвинувачуваного свідками
захисту,  ця обставина не може братися до  уваги  для  виправдання
обвинувачуваного;
     - скарги  заявника  щодо  жорстокого  поводження  з  ним   не
підтвердилися.
     У вересні   1998   р.   адвокат  заявника  подав  надзвичайне
клопотання голові Верховного Суду про перегляд в  порядку  нагляду
судових   рішень   щодо   заявника.   Клопотання   було  відхилене
заступником голови Верховного Суду листом від 16 вересня 1998 р.
                    В. Внутрішне законодавство
                Конституція України ( 254к/96-ВР )
                            Стаття 62
     "Особа вважається невинуватою (...)  доки  її  вину  не  буде
доведено  в  законному порядку і встановлено обвинувальним вироком
суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні
злочину.
     Обвинувачення не  може  грунтуватися  на  доказах,  одержаних
незаконним  шляхом,  а  також  на  припущеннях.  Усі  сумніви щодо
доведеності вини особи тлумачаться на її користь".
 
  Кримінально-процесуальний кодекс (1001-05, 1002-05, 1003-05 )
                      Стаття 22 ( 1001-05 )
     "Суд, прокурор,  слідчий і  особа,  яка  провадить  дізнання,
зобов'язані   вжити   всіх   передбачених   законом   заходів  для
всебічного,  повного і об'єктивного  дослідження  обставин  справи
(...).
     Суд, прокурор,  слідчий,  особа,  яка провадить дізнання,  не
вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого".
           Стаття 239. Підписання вироку і окрема думка
                           ( 1002-05 )
     "Вирок підписують усі  судді  або  один  суддя,  коли  справа
розглядалася  ним одноособово.  Суддя,  який залишився в меншості,
має право викласти письмово свою окрему думку, яка приєднується до
справи, але оголошенню не підлягає.
     Коли кримінальна  справа,  в  якій   є   окрема   думка,   не
розглядалася судом касаційної інстанції (...),  окрема думка разом
зі справою направляється голові вищестоящого  суду  для  вирішення
питання про необхідність перегляду справи в порядку нагляду."
                            СУТЬ ЗАЯВИ
     Посилаючись на  статтю  3  Конвенції  (  995_004  ),  заявник
скаржиться на те,  що в ході слідства з вересня 1996 р. до березня
1997 р.  його піддавали жорстокому та такому,  що принижує людську
гідність, поводженню, а також тортурам.
     Посилаючись на  статтю  5  Конвенції  (  995_004  ),  заявник
вважає, що його арешт у вересні 1996 р. був незаконний.
     Заявник стверджує,  що  порушено  його  право на справедливий
судовий розгляд справи.  Він скаржиться також,  що в ході слідства
матеріали його справи були сфальсифіковані,  а з трьох членів суду
першої інстанції лише голова адекватно виклав  її  фактичний  бік.
Крім  цього,  заявник  стверджує,  що в своїй окремій думці голова
суду  зазначив  серйозні  порушення  в  застосуванні  внутрішнього
законодавства та великі сумніви щодо вини заявника,  але аргументи
заявника і аргументи  голови  суду  першої  інстанції  не  знайшли
відгуку  в  рішенні  суду  касаційної інстанції.  Заявник зазначає
також,  що його було позбавлено можливості викликати  на  слухання
справи  тридцять  три  свідки захисту.  Вважаючи,  що його вину не
доведено законним шляхом, заявник стверджує, що він постраждав від
незаконного звинувачення і що не був дотриманий принцип презумпції
невинуватості.  Заявник посилається при цьому на пункти 1,  2,  3d
статті 6, Конвенції ( 995_004 ).
     З огляду на те, що рішення було прийняте проти нього, заявник
скаржиться  на  порушення  його  права  на  ефективне оскарження в
національних судових інстанціях,  посилаючись при цьому на  статтю
13 Конвенції ( 995_004 ).
                      РОЗГЛЯД СПРАВИ ПО СУТІ
     1. Заявник  скаржиться  на те,  що під час слідства з вересня
1996 р.  до березня 1997 р. він піддавався жорстокому і такому, що
принижує  людську  гідність,  поводженню,  а  також тортурам.  Він
стверджує,  що арешт у вересні 1996 р. був незаконний, посилаючись
при цьому на статті 3 і 5 Конвенції ( 995_004 ).
     Суд нагадує, що до нього на розгляд можуть подаватися скарги,
які   стосуються   фактів,   що  сталися  після  набуття  чинності
Конвенцією ( 995_004 ) стосовно однієї з Договірних Сторін.  Датою
набуття  чинності  Конвенцією  для України і дата набуття чинності
заявою України про згоду на  подання  індивідуальних  скарг  є  11
вересня 1997 р.
     Зважаючи на те,  що заявника було заарештовано у вересні 1996
р. і що слідство в його справі велося з вересня 1996 р. до березня
1997 р.,  скарга заявника згідно  зі  статтями  3  і  5  Конвенції
( 995_004 ) не підпадають під компетенцію Суду ratione temporis.
     Суд зазначає,  що  згадана  частина   скарги   несумісна   за
принципом ratione  temporis  з  положеннями  Конвенції ( 995_004 )
відповідно до пункту 3 статті 33 Конвенції і  має  бути  відхилена
згідно з пунктом 4 статті 35 Конвенції.
     2. Заявник скаржиться на те, що його було позбавлено права на
справедливий розгляд справи в суді,  з огляду на те,  що  з  трьох
членів  суду першої інстанції лише голова суду адекватно розглянув
фактичні обставини справи,  а також зважаючи на те,  що  Верховний
Суд  не відповів на аргументи заявника та на аргументи голови суду
першої інстанції,  який у своїй окремій думці вказав на  наявність
серйозних  порушень у застосуванні внутрішнього права та на значні
сумніви щодо вини обвинувачуваного.  Заявник скаржиться  також  на
те,  що  його  було  позбавлено  можливості  викликати на слухання
справи тридцять три свідки захисту. Вважаючи, що його вина не була
доведена  законним  шляхом,  заявник  стверджує,  що  став жертвою
незаконного обвинувачення,  оскільки  не  був  дотриманий  принцип
презумпції невинуватості.  Заявник посилається при цьому на пункти
1, 2,  3d статті 6 Конвенції ( 995_004 ),  в  якій  у  відповідній
частині зазначається:
     "1. Кожна особа має право на справедливий розгляд  її  справи
незалежним і неупередженим судом (...).
     2. Особа,  обвинувачувана у  вчинені  кримінального  злочину,
вважається  невинною доти,  поки її вину не буде доведено згідно з
законом.
     3. Кожна   людина,   обвинувачена   у  вчинені  кримінального
злочину, має якнайменш такі права:  (...)  d)  допитувати  свідків
обвинувачення і вимагати виклику для допиту свідків захисту на тих
самих умовах, що й свідків обвинувачення".
     У своїх  зауваженнях  Уряд  зазначає,  що   справа   заявника
розглядалася за загальним процесом,  і йому була надана можливість
викликати на  слухання  всіх  свідків,  які  могли  надати  судові
свідчення  щодо  даної  справи,  при  цьому суд визнав недоцільним
допит тридцяти трьох свідків захисту. Уряд зауважує, що відповідно
до  чинного  законодавства  та судової практики національні судові
органи самі оцінюють зібрані ними докази та  доцільність  розгляду
доказів,   поданих   свідками.  У  даному  випадку  алібі,  подане
обвинувачуваним,  було розглянуте в усіх аспектах.  Незважаючи  на
підтвердження  алібі  свідками  захисту,  воно  не могло вважатися
підставою   для   виправдання   обвинувачуваного   з   огляду   на
суперечливий  характер згаданих свідчень.  Уряд стверджує,  що всі
елементи справи були зібрані і розглянуті відповідно до закону,  а
обвинувачення  заявника  базується  на  встановлених  у  законному
порядку  доказах   і   на   результатах   експертизи,   проведеної
кваліфікованими спеціалістами. Уряд зазначає, що заявник не визнає
лише  ті  результати  експертизи,  які  підтверджують  його  вину,
причому згадані результати не є суперечливими.
     Уряд зазначає, що в ході процесу обвинувачуваний користувався
допомогою  адвокатів,  що  він подав усі аргументи,  які вважав за
потрібне,  для  захисту  своїх  інтересів,  а  відповідні   органи
належним  чином оцінили згадані аргументи і дали на них відповідь.
Наявність окремої думки голови суду першої інстанції  підтверджує,
на  думку  Уряду,  справедливий  характер  розгляду  справи.  Уряд
зазначає,  що  згадана  окрема  думка  була  надіслана  разом   із
матеріалами   справи  Голові  Верховного  суду  і  була  відхилена
відповідно до   частини    2    статті    339    (    1003-05    )
Кримінально-процесуального  кодексу,  згідно  з  якою голова вищої
судової інстанції приймає рішення про доцільність перегляду справи
в  порядку  нагляду у випадках,  коли кримінальна справа щодо якої
висловлена  окрема  думка,  не   розглядалася   судом   касаційної
інстанції.
     Уряд зазначає   також,   що   в   правовій   системі  України
застосовуються   принципи   непрямого   доведення   та    законної
презумпції,   причому   в   даному   випадку   принцип  презумпції
невинуватості був дотриманий, а вина заявника доведена в законному
порядку.  На думку Уряду,  той факт,  що прокуратура не вдалася до
процедури  перегляду  в  порядку  нагляду  судових   рішень   щодо
заявника, свідчить про справедливий характер розгляду справи.
     Уряд просить Суд відхилити скаргу заявника,  подану згідно  з
пунктами 1,  2,  3d статті 6 Конвенції ( 995_004 ) як таку,  що  є
необгрунтованою відповідно до пункту 3 статті 35 Конвенції.
     У відповідь на зауваження Уряду заявник стверджує, що з трьох
суддів  суду  першої  інстанції  тільки  голова   суду   розглянув
обставини   справи   та   аргументи   обвинувачуваного  глибоко  й
відповідно до закону.  Заявник зазначає,  що в  своїх  зауваженнях
Уряд  просто  переписав  формулювання  рішень національних судових
органів,  не подаючи нових  пояснень.  Заявник  вважає,  що  єдина
можливість довести його невинуватість полягала в тому,  щоб подати
його аргументи в тому вигляді,  як  вони  викладені  в  касаційній
скарзі і підтверджені головую суду першої інстанції в його окремій
думці в поданні до Верховного суду.  На думку  заявника,  жодне  з
запитань,  поставлених  у  окремій думці,  не одержало відповіді в
постанові Верховного суду.
     Наголошуючи на   своїй   цілковитій   невинуватості,  заявник
просить Суд визнати його скаргу такою,  що може бути  прийнята  до
розгляду, оскільки не вважає розгляд своєї справи справедливим.
     Суд нагадує, що відповідно до статті 19 Конвенції ( 995_004 )
до його завдань входить перевірка дотримання  державами-учасницями
зобов'язань,  що випливають з Конвенції.  Так, до його компетенції
не належить розгляд фактичних або правових  помилок,  яких  можуть
припускатися  судові  органи,  за  винятком  випадків,  коли  такі
помилки призводять до порушення прав  і  свобод,  що  гарантуються
Конвенцією.  Попри те,  що в статті 6 Конвенції гарантується право
на справедливий розгляд  справ  у  суді,  нею  не  регламентується
прийнятність  доказів  як  така,  оскільки  це питання перш за все
регулюється  внутрішнім  правом  (рішення  в  справі  "Шенк  проти
Швейцарії" від 12 липня 1988 р., серія А, N 140, пп. 45-46).
     Таким чином,  Суд не може розглядати спосіб,  у який докази і
фактичні  обставини  справи  розглядалися  головою   суду   першої
інстанції,  або оцінювати висновки,  що їх зробив згаданий суд або
суд касаційної інстанції.
     Суд зауважує,   що   в  даному  випадку  аргументи  заявника,
викладені  ним  у  касаційній  скарзі,  відповідають  в  основному
аргументам  голови  суду  першої інстанції,  викладеним ним у його
окремій думці,  і що Верховний суд дав відповідь на ці  аргументи.
Верховний  суд  дав  також  відповідь і на аргументи,  викладені в
окремій  думці,  хоча  про  це  не  згадується   в   рішенні,   що
досліджується.  Маючи на увазі, що відповідно до пункту 1 статті 6
Конвенції (   995_004   )   національні   судові   органи  повинні
вмотивовувати свої рішення (див.  рішення в  справі  "Руїс  Торіха
проти  Іспанії" від 9 грудня 1994 р.,  серія А-303,  п.  29),  Суд
вважає,  що в даному випадку Верховний суд  дотримався  зазначеної
вимоги.
     Стосовно скарги  заявника  на  підставі  пункту  2  статті  6
Конвенції ( 995_004 ),  Суд зауважує, що мотивація, вжита судовими
органами Україні  ("незважаючи  на  підтвердження  алібі  свідками
захисту та наявність розходжень у свідченнях подруг потерпілої, ця
обставина   не   може   слугувати   підставою   для    виправдання
обвинувачуваного"),  не перекладає тягар доведення на заявника,  а
стосується  більше  оцінки  судовими  органами  елементів  наданих
доказів.  Крім того, заявник не наводить жодного свідчення про те,
що  будь-який   державний   орган   порушив   принцип   презумпції
невинуватості в ході кримінального процесу щодо нього.
     Стосовно скарги заявника щодо виклику тридцяти трьох  свідків
захисту, Суд  зауважує,  що  відповідно  до  пункту  3d  статті  6
Конвенції ( 995_004 ) національні судові органи,  в принципі, самі
ухвалюють  рішення  про  доцільність  прийняття свідчень свідків у
"самостійному"  розумінні  цього  виразу  в   системі   Конвенції.
Згаданою  статтею  не  вимагається допитувати всіх свідків захисту
(див.  заяву 25062/94,  рішення від 18  жовтня  1995  р.,  Збірник
рішень і доповідей N 83, с. 85). Суд зазначає, що в даному випадку
суд першої інстанції допитав сім свідків  захисту,  чиї  свідчення
давалися  на  підтвердження  алібі  заявника.  Суд  не  визнав  за
необхідне допитувати інших свідків захисту,  мотивуючи це тим,  що
згадані свідки не можуть подати додаткові дані щодо злочину.
     Суд констатує, що скарга заявника відповідно до пунктів 1, 2,
3d статті  6  Конвенції ( 995_004 ) не є обгрунтованою з огляду на
пункт 3 статті 35 Конвенції і має бути відхилена згідно з  пунктом
4 статті 35.
     3. Заявник  посилається  на  статтю 13 Конвенції ( 995_004 ),
стверджуючи,  що не мав змоги  скористатися  ефективними  засобами
правового захисту своїх інтересів перед державними органами.
     Суд звертає увагу на свою практику, згідно з якою в статті 13
( 995_004  )  йдеться про внутрішній правовий захист стосовно лише
тих  скарг,  які  можуть  вважатися  обгрунтованими  з  огляду  на
Конвенцію (справа "Атанасоглу та ін. проти Швейцарії", N 27644/95,
6.4.2000, п. 58). У випадку, що розглядається, Суд відхилив кожний
пункт скарги заявника,  як такі, що є необгрунтовані або несумісні
ratione temporis з положеннями Конвенції ( 995_004 ).
     З наведеного вище випливає,  що скарга заявника за статтею 13
( 995_004 ) є явно необгрунтованою і має бути відхилена відповідно
до пункту 4 статті 35 Конвенції.
     З огляду  на  зазначені  причини Суд одноголосно визнає заяву
неприйнятною до розгляду.
 
 Георг Ресс, Голова
 
 Вінсен БЕРЖЕ, Секретар








Последние новости

 
Курсы НБ Украины
Запрашиваемая страница не найдена
Валюта
USD
EUR
RUB
PLN
BYR
Реклама
Реклама



Наша кнопка