Законы Украины

Новости Партнеров
 

У справі про право осіб, які внесли кошти для будівництва гаражних приміщень у гаражно-будівельному кооперативі й не одержали їх, суд керувався законом, що не регулює спірні правовідносини, і не з"ясував дійсних прав позивачів


    СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
                           У Х В А Л А
 
 від 06.12.2000
 
 
 
                             (Витяг)
 
     У січні   1994   р.   Ф.   звернувся  в  суд  із  позовом  до
гаражно-будівельного кооперативу   (далі    -    ГБК)    "Дніпро",
правонаступником  якого  став ГБК "Схід",  про визнання діяльності
кооперативу незаконною,  скасування його рішень,  прийнятих  з  20
квітня 1991 р.,  та відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 500
тис. крб. і моральної шкоди в такому ж розмірі.
     Позивач зазначав,  що  з  метою забезпечення себе гаражем для
належного  йому  автомобіля  він   на   пропозицію   ГБК   сплатив
кооперативу як пайовий внесок у вересні 1991 р.  3 тис. 264 крб. і
в січні 1992 р.  3 тис.  крб.  Проте у передбаченому статутом  ГБК
порядку  його не було прийнято в члени кооперативу,  а внесені ним
кошти використано неправомірно,  чим заподіяно йому матеріальну та
моральну шкоду на суму позову.
     3 лютого 1994 р.  Ф.  заявив додаткові позовні вимоги до  ГБК
про  визнання  за  ним  права  власності  на  частку  майна  цього
кооперативу відповідно до сплачених ним коштів.
     Позовні вимоги Ф. об'єднано в одне провадження з позовами А.,
П.  та інших 60 осіб про визнання за ними  з  аналогічних  підстав
права власності на частку в майні ГБК "Схід",  визначення ринкової
вартості частки в майні кооперативу відповідно до внесених коштів,
зобов'язання  ГБК  видати  правовстановлюючі  документи  про право
власності на частку в його майні, поновлення в членах кооперативу,
повернення   проіндексованих   у   зв'язку  з  інфляцією  внесків,
відшкодування матеріальної та моральної шкоди і стягнення штрафних
санкцій.
     Справа розглядалася судами  неодноразово.  Ухвалою  Мінського
районного суду м.  Києва від 30 травня 1996 р.  заяви Ф.  та ще 26
осіб було залишено без розгляду,  а в задоволенні  позовних  вимог
інших  осіб  рішенням  цього  суду  від  30  вересня  того  ж року
відмовлено.
     Ухвалою судової   колегії   в  цивільних  справах  Київського
міського суду від 9 жовтня 1996 р. ухвалу Мінського районного суду
м.  Києва  від  30  травня  1996 р.  скасовано в частині стягнення
внесених грошових сум,  справу в цій частині направлено  на  новий
розгляд, а в решті рішення залишено без зміни.
     Ухвалою Мінського районного суду м.  Києва від 24 грудня 1998
р.  заяви  З.  і М.  було залишено без розгляду,  а позовні вимоги
інших позивачів  рішенням  цього  суду  від  24  грудня  1998  р.,
залишеним  без  зміни  ухвалою судової колегії в цивільних справах
Київського міського  суду  від  31  березня  1999  р.,  задоволено
частково. Стягнуто з ГБК "Схід" в рахунок сум, внесених позивачами
у 1989 - 1992 рр.  (кожним по 3 тис.  234 крб.  і 3 тис. крб.), на
користь 19 осіб - по 448 грн.  60 коп. кожному, на користь 14 осіб
- по 300 грн.  У  решті  вимог  цим  позивачам  відмовлено.  Також
стягнуто  з  ГБК  "Схід" та з позивачів відповідні суми державного
мита в дохід держави.
     Постановою президії  Київського  міського  суду від 28 лютого
2000 р. протест заступника прокурора м. Києва на рішення Мінського
районного  суду м.  Києва від 24 грудня 1998 р.  та ухвалу судової
колегії в  цивільних  справах  Київського  міського  суду  від  31
березня 1999 р. було відхилено.
     Заступник Голови Верховного Суду України порушив  у  протесті
питання  про  скасування  зазначених  судових  рішень  у зв'язку з
допущеними   судом   при   вирішенні   спору   порушеннями    норм
матеріального  та процесуального права.  Заслухавши доповідь судді
Верховного Суду України,  представника ГБК  "Схід",  прокурора  та
перевіривши  матеріали справи,  судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.
     Із матеріалів  справи видно,  що позивачі сплатили в ГБК по 3
тис. 234 крб. у 1989 - 1990 рр. і по 3 тис. крб. у 1991 - 1992 рр.
з   метою   одержання   гаражних   приміщень  у  багатоповерховому
кооперативному гаражі,  будівництво якого велося за договором  від
23 січня 1989 р. між Головним управлінням капітального будівництва
Київського міського виконавчого комітету (замовник) та Будівельним
трестом N 1 (правонаступник - акціонерне товариство закритого типу
"Київінвестбуд-3") і було зупинено у зв'язку  зі  зростанням  його
вартості  й  відсутністю  у замовника коштів,  необхідних для його
продовження.
     Задовольняючи позов у зазначених у рішенні розмірах, районний
суд послався на те,  що рішення  про  повернення  в  цих  розмірах
внесків позивачів, які не були прийняті в ГБК, ухвалено загальними
зборами цього кооперативу,  до виключної компетенції яких належить
вирішення питання про повернення пайових внесків за Законом від 26
травня 1988 р.  "Про кооперацію в СРСР" ( v8998400-88 ), що згідно
із  Законом  від 3 липня 1991 р.  "Про індексацію грошових доходів
населення" ( 1282-12 ) пайові внески не підлягають  індексації  та
що вимоги позивачів про визначення розміру внесків, які підлягають
поверненню з урахуванням вартості збудованої  в  час  їх  внесення
частини гаража, не відповідають Закону "Про кооперацію в СРСР".
     Із таким висновком  погодилися  судова  колегія  та  президія
Київського міського суду. Проте він не є обгрунтованим.
     Згідно зі   ст.   14   Закону   "Про   кооперацію   в   СРСР"
( v8998400-88   ),   якою   регулюються  відносини  по  управлінню
кооперативом,   до   виключної   компетенції   загальних    зборів
кооперативу належить визначення розміру передбачених його статутом
вступних і пайових внесків.
     У даній  же  справі  йшлося  не  про  ці   правовідносини   в
кооперативі,  а  про  повернення  грошових  сум,  одержаних ГБК як
пайові внески від осіб,  що,  як встановлено рішенням суду від  30
травня  1996  р.,  не  були  прийняті  до  кооперативу.  Тому суду
відповідно до    вимог    статей    15,    30,    62,    203   ЦПК
( 1501-06,  1502-06 ) слід було не обмежуватись посиланням на  те,
що  взятий  ним  до  уваги  розмір сум,  які підлягають поверненню
позивачам,  визначено загальними зборами членів ГБК,  а перевірити
правильність  проведених  при цьому розрахунків і дати їм оцінку в
рішенні в сукупності з  іншими  обставинами  справи,  однак  цього
зроблено не було.
     Із матеріалів  справи  вбачається,  що  підходи   сторін   до
розрахунку   еквівалентності   сум,   які   підлягають  поверненню
позивачам,  сумам, що їх одержав від них і не повернув відповідач,
істотно  відрізняються.  Для  з'ясування  правильності розрахунків
сторін необхідні  були  спеціальні  знання  в  даній  галузі,  але
всупереч правилам ст.  57 ЦПК ( 1501-06 ) суд не обговорив питання
про призначення з цією метою відповідної експертизи.
     За таких  обставин  зазначені  вище  судові рішення не можуть
залишатися в силі.
     Виходячи з  наведеного  судова  колегія  в  цивільних справах
Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного  Суду
України  задовольнила,  рішення Мінського районного суду м.  Києва
від 24 грудня 1998 р.,  ухвалу судової колегії в цивільних справах
Київського  міського  суду  від  31  березня 1999 р.  та постанову
президії цього суду від 28 лютого 2000 р.  скасувала  і  направила
справу на новий розгляд.
 
 "Вісник Верховного Суду України", N 3, травень - червень, 2001 р.








Последние новости

 
Курсы НБ Украины
Запрашиваемая страница не найдена
Валюта
USD
EUR
RUB
PLN
BYR
Реклама
Реклама



Наша кнопка