Законы Украины

Новости Партнеров
 

Про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу


                СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
                           У Х В А Л А
 
 від 12.10.94
     м.Київ
 
 vd941012
 
 
 
                             (Витяг)
     З підстав вчинення працівником, на якого поширюється дія п. 1
ст. 41 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ),  одноразового
грубого порушення трудових обов'язків трудовий договір з ним  може
бути  розірвано,  якщо  не  закінчились  строки,  встановлені  для
застосування дисциплінарних стягнень.
     При незаконному    звільненні    працівника    за    рішенням
колегіального   органу   на  керівника  останнього  не  може  бути
покладена передбачена ст. 237 цього Кодексу ( 322-08 ) матеріальна
відповідальність   за  шкоду,  заподіяну  підприємству,  установі,
організації  оплатою  працівникові  вимушеного  прогулу,  якщо   у
незаконності звільнення не було його особистої вини
     У липні  1993  р.  П.  пред'явив позов до Спілки композиторів
України про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати  за
час вимушеного прогулу.
     Позивач посилався на те,  що він працював  у  відповідача  на
посаді директора Будинку композиторів з квітня 1977 р. Наказом від
22 лютого 1993 р.  його було звільнено з роботи за  п.  2  ст.  40
КЗпП ( 322-08 ).
     15 червня   1993   р.   відповідач,    визнавши    звільнення
неправильним,  добровільно поновив П.  на роботі,  у зв'язку з чим
справу Печерським районним судом м. Києва було закрито.
     Наказом від 21 червня 1993 р. його повторно було звільнено за
п. 1 ст.  41 КЗпП (  322-08  )  у  зв'язку  з  одноразовим  грубим
порушенням трудових обов'язків.
     Вважаючи   і   це   звільнення   необгрунтованим,  П.  просив
задовольнити  його  вимоги.  До  участі в справі як третю особу на
стороні відповідача було залучено  С.,  який  підписав  наказ  про
звільнення позивача.
     Справа розглядалася неодноразово.
     Рішенням судової   колегії   Київського   міського  суду  від
14 липня 1994 р.  позов задоволено,  позивача поновлено на роботі,
на його   користь  стягнуто  заробітну  плату  за  час  вимушеного
прогулу. Одночасно з С.  на користь Спілки  композиторів  стягнуто
2 825 481 крб.  на відшкодування заподіяної незаконним звільненням
П. шкоди.
     У касаційній  скарзі  Спілка  композиторів  і  третя особа С.
просять скасувати рішення суду,  посилаючись на те,  що звільнення
П.  проведено без порушень вимог закону. С. також зазначає, що суд
не мав підстав для стягнення з нього 2 825 481 крб.,  оскільки при
звільненні позивача він не допустив порушення закону.
     Судова колегія Верховного Суду України вважає,  що  касаційна
скарга підлягає задоволенню частково.
     Згідно зі ст.  148 КЗпП ( 322-08  )  дисциплінарне  стягнення
застосовується    власником    або   уповноваженим   ним   органом
безпосередньо за  виявленням  проступку,  але  не  пізніше  одного
місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника
від  роботи  у   зв'язку   з   тимчасовою   непрацездатністю   або
перебуванням  його  у відпустці,  і не пізніше шести місяців з дня
вчинення проступку.
     Суд обгрунтовано дійшов висновку,  що про вчинений  позивачем
проступок  -  передачу  в грудні 1991 р.  без погодження з Спілкою
композиторів належного Будинку композиторів рояля  "Блютнер"  Дому
хорової музики "Погайна", що став підставою для його звільнення за
п. 1  ст.  41  КЗпП  (  322-08  )  наказом  від 21 червня 1993 р.,
відповідачу було відомо до 20 січня 1993 р.
     Цей факт підтверджується наявним в  матеріалах  справи  актом
про  перевірку  діяльності  Будинку композиторів за період з січня
1992 р.  по січень 1993 р.,  наказом від 22  лютого  1993  р.  про
звільнення позивача за п.  2 ст.  40 КЗпП ( 322-08 ),  показаннями
допитаних у судовому засіданні свідків К., П., М., Л., поясненнями
третьої особи С. та іншими матеріалами.
     Суд мав підстави для  того,  щоб  не  погодитися  з  доводами
представника  відповідача  про  те,  що  про передачу рояля Спілці
композиторів  стало  відомо  в  червні  1993  р.,  оскільки   вони
спростовуються  наведеними вище доказами і тому не заслуговують на
увагу.
     Таким чином,  висновок суду про порушення відповідачем закону
при звільненні П. є правильним, оскільки дисциплінарне стягнення -
звільнення за п.  1 ст.  41 КЗпП ( 322-08 )  було  застосоване  до
позивача після закінчення одного місяця з дня виявлення проступку,
тобто з пропуском строку, передбаченого ст. 148 КЗпП.
     Згідно зі  ст.  237  КЗпП ( 322-08 ) суд покладає на посадову
особу,  винну в незаконному звільненні або переведенні  працівника
на іншу роботу,  обов'язок покрити шкоду,  заподіяну підприємству,
установі,  організації  у  зв'язку  з  оплатою  працівникові  часу
вимушеного  прогулу  або  часу  виконання нижчеоплачуваної роботи.
Такий  обов'язок  покладається,  якщо  звільнення  чи  переведення
здійснено з порушенням закону.
     Проте суд,  покладаючи  на  посадову  особу обов'язок покрити
шкоду, заподіяну Спілці композиторів, не врахував ту обставину, що
рішення про звільнення П.  з посади директора Будинку композиторів
було прийняте колегіальними органами - правлінням і  секретаріатом
Спілки  композиторів при відсутності доказів вини в цьому С.  Тому
рішення суду в цій частині не відповідає вимогам закону і підлягає
скасуванню.
     Керуючись статтями 310,  312 ЦПК України ( 1503-06 ),  судова
колегія Верховного Суду касаційну скаргу задовольнила  частково  -
скасувала  рішення  в  частині  стягнення  з  третьої особи С.  на
користь Спілки композиторів 2 825 481 крб.
 
 Надруковано: "Бюлетень законодавства і юридичної практики
              України", N 3, 1995 р.








Последние новости

 
Курсы НБ Украины
Запрашиваемая страница не найдена
Валюта
USD
EUR
RUB
PLN
BYR
Реклама
Реклама



Наша кнопка