Законы Украины

Новости Партнеров
 

Про стягнення коштів

                 ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                        П О С Т А Н О В А
                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
 13.12.2006                                        Справа N 46/579
 
         (ухвалою Судової палати у господарських справах
              Верховного Суду України від 08.02.2007
         відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
 
 
     Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
     головуючий - Невдашенко Л.П.
     суддів: Михайлюка М.В., Дунаєвської Н.Г.
     розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну  скаргу
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Прогрес-2"
     на постанову  від  19.07.2006  року  Київського  апеляційного
господарського суду
     у справі N 46/579 господарського суду міста Києва
     за позовом  Відкритого  акціонерного  товариства  "Акціонерна
компанія "Київводоканал"
     до
     - Об'єднання    співвласників    багатоквартирного    будинку
"Прогрес-2"
     треті особи - Головний інформаційно-обчислювальний центр КМДА
Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"
     про стягнення 24714,23 грн.
     за участю представників сторін:
     позивача - Iванченко Н.В.
     відповідача - Клочко С.В.
     третьої особи 1 - не з'явились,
     третьої особи 2 - не з'явились,
     В С Т А Н О В И В:
 
     Рішенням господарського суду міста Києва від 18.01.2006  року
у справі  N  46/579  (суддя:  Шабунін  С.В.)  у задоволенні позову
ВАТ "Київводоканал"   до   ОСББ    "Прогрес-2"    про    стягнення
24714,23 грн. відмовлено.
 
     Постановою Київського  апеляційного  господарського  суду від
19.07.2006 року (судді:  Зеленін В.О.,  Рєпіна Л.О.,  Синиця О.Ф.)
зазначене  рішення  господарського  суду  скасовано  та стягнуто з
відповідача на  користь  позивача  8672,37  грн.  боргу,  85  грн.
державного  мита  та  118  грн.  витрат  на  інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
 
     Не погоджуючись    з    даною     постановою     апеляційного
господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського
суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову у даній
справі  скасувати  та  прийняти  нове  рішення,  яким  відмовити у
задоволенні позовних вимог.  В обґрунтування своїх вимог  скаржник
посилається  на  те,  що  апеляційним господарським судом не повно
з'ясовані  обставини   справи,   неправильно   застосовані   норми
матеріального та процесуального права.
 
     Колегія суддів,   обговоривши   доводи   касаційної   скарги,
перевіривши  юридичну  оцінку  обставин  справи  та   повноту   їх
встановлення,  дослідивши правильність застосування господарськими
судами норм матеріального  та  процесуального  права,  вважає,  що
касаційна   скарга   підлягає  задоволенню  частково,  виходячи  з
наступного.
 
     Як встановив  місцевий  господарський  суд,  15.05.1998  року
Державне   комунальне  об'єднання  "Київводоканал"  та  Об'єднання
співвласників багатоквартирного будинку "Прогрес-2" уклали договір
N 5381/2-02 про надання послуг з водопостачання та водовідведення.
 
     06.11.1998 року   між   Державним   комунальним   об'єднанням
"Київводоканал" та відповідачем укладено договір  N  5904/4-02  на
послуги  водопостачання  та  водовідведення.  На  підставі  наказу
Регіонального відділення  Фонду  державного   майна   України   по
місту Києву   N   359  від  20.07.2001  року  ДКО  "Київводоканал"
реорганізовано  в  Відкрите  акціонерне   товариство   "Акціонерна
компанія "Київводоканал".
 
     10.11.2004 року  сторони уклали новий договір N 05237/4-01 на
постачання питної води та приймання стічних  вод  через  приєднані
мережі.  Відповідно до п. 1.1 даного Договору позивач зобов'язався
забезпечувати відповідача послугами з постачання  питної  води  та
прийняття  каналізаційних  стоків,  а  відповідач,  у  свою чергу,
зобов'язався розрахуватися за вище  вказані  послуги  згідно  умов
Договору    та    Правил   користування   системами   комунального
водопостачання  та  водовідведення  в  містах,  селищах   України,
затверджених наказом      Держжитлокомунгоспу      України     від
01.07.1994 року N 65 ( z0165-94 ),  зареєстрованими в Міністерстві
юстиції України 22.06.1994 року.
 
     Позивач звернувся з позовом 23.09.2005 року,  а провадження у
справі за заявленим позовом порушено  17.10.2005  року.  Трирічний
строк    позовної    давності   з   моменту   виникнення   спірних
правовідносин,  що передбачений ст.  71 ЦК УРСР ( 1540-06  )  слід
вираховувати починаючи з 17.10.2002 року.
 
     Відповідно до абз.  2 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень
ЦК України ( 435-15 ) від 16.01.2004 року щодо цивільних відносин,
які  виникли  до  набрання  чинності  ЦК України,  положення цього
Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків,  що  виникли  або
продовжують існувати після набрання ним чинності.
 
     Відповідно до  ст.  75  ЦК  УРСР ( 1540-06 ) позовна давність
застосовується судом,  арбітражем або третейським судом  незалежно
від заяви сторін.  Згідно з ст. 79 ЦК УРСР перебіг строку позовної
давності  переривається  пред'явленням  позову   в   установленому
порядку.  Ст. 80 ЦК УРСР передбачає, що закінчення строку позовної
давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові.
 
     Отже, вимоги позивача про стягнення з  відповідача  боргу  за
серпень  та  вересень  2002  року,  який  за  розрахунком позивача
становить 1824,97 грн.  не можуть  бути  задоволені  у  зв'язку  з
пропуском строку позовної давності.
 
     Заборгованість у   розмірі   5021,11   грн.,  що  виникла  до
01.08.2002 року,  яка  вказана  в  розрахунку  позовних  вимог  до
відповідача   вважається   судом   необґрунтованою,   виходячи   з
наступного.
 
     Позивач на  власний  розсуд  розподіляв  поточні  платежі  за
надані  послуги  -  зараховував  їх в рахунок попередніх періодів.
Сума таких зарахувань становить 10598,33 грн.,  про що зазначено в
доданому до позовної заяви розрахунку боргу.
 
     Відповідно до  ч.  4,  6  п.  2 розділу 3 Постанови Правління
Національно  Банку  України  "Про  затвердження   Iнструкції   про
безготівкові  розрахунки  в  Україні  в  національній  валюті" від
29.03.2001 року N 135 ( z0368-01 ) зі змінами та  доповненнями,  в
редакції  чинній до 21.01.2004 року (надалі - Постанова НБУ) банк,
що обслуговує отримувача, зобов'язаний зарахувати кошти на рахунок
отримувача  на  початок  операційного  дня,  який визначений датою
валютування.  Операція щодо перерахування  коштів  з  відповідного
рахунку на рахунок отримувача оформляється меморіальним ордером, у
реквізиті "Призначення платежу"  якого  банк  отримувача  зазначає
номер  і  дату  електронного  розрахункового  документа,  а  також
повторює текст реквізиту "Призначення платежу" цього документа.
 
     Згідно з п.  7 розділу 3 Постанови НБУ ( z0368-01 )  реквізит
"Призначення  платежу" платіжного доручення заповнюється платником
так,  щоб надавати повну інформацію про платіж  та  документи,  на
підставі   яких   здійснюється  перерахування  коштів  одержувачу.
Платник та одержувач у договорах  між  ними  можуть  установлювати
додаткові  вимоги  до  даних,  які  потрібно зазначати в реквізиті
"Призначення платежу".
 
     Також у п.п.  1-3  розділу  6  Постанови  НБУ  (  z0368-01  )
передбачається,  що  фізичні  та юридичні особи,  що укладають між
собою договори,  передбачають у них право отримувача на  договірне
списання  коштів  з рахунку платника за його дорученням.  Це право
отримувач  може  використати  в  разі  настання  строку   платежу,
обумовленого  в  договорі з платником,  або прострочення платником
цього строку.  Право банку на здійснення  договірного  списання  з
рахунку  платника  за його дорученням обумовлюється у договорі про
розрахунково-касове обслуговування або іншому договорі про надання
банківських послуг.  Доручення платника банку, що його обслуговує,
складається у формі розпорядження про  списання  коштів  зі  свого
рахунку,  яке засвідчується підписами відповідальних осіб платника
та відбитком печатки,  що мають відповідати  зразкам  підписів  та
відбитка  печатки,  заявленим  у  картці  із  зразками підписів та
відбитка печатки.
 
     У положеннях п.  3.3 розділу 3 Постанови Національного  Банку
України  від  21.01.2004 року N 22 ( z0377-04 ),  якою затверджено
нову редакцію Iнструкції про безготівкові розрахунки в  Україні  в
національній   валюті,   вказується,   що   банк,   що  обслуговує
отримувача, зобов'язаний зарахувати кошти на рахунок отримувача на
початок  операційного  дня,  який  визначений  датою  валютування.
Операцію з перерахування коштів з відповідного рахунку на  рахунок
отримувача   банк  отримувача  оформляє  меморіальним  ордером,  у
реквізиті  "Призначення  платежу"  якого  зазначає  номер  і  дату
електронного  розрахункового  документа,  а  також  повторює текст
реквізиту "Призначення платежу" цього електронного  розрахункового
документа.
 
     Реквізит "Призначення     платежу"    платіжного    доручення
заповнюється платником так,  щоб  надавати  повну  інформацію  про
платіж  та документи,  на підставі яких здійснюється перерахування
коштів  отримувачу.  Повноту   інформації   визначає   платник   з
урахуванням  вимог  законодавства  України.  Платник відповідає за
дані,  що зазначені в реквізиті платіжного доручення  "Призначення
платежу" (п. 3.8 розділу 3 Постанови Національно банку України від
21.01.2004 року від 21.01.2004 року N 22 ( z0377-04 ).
 
     Отже, позивач порушив положення Постанови  Національно  Банку
України "Про затвердження Iнструкції про безготівкові розрахунки в
Україні в  національній  валюті"  від   21.01.2004   року   N   22
( z0377-04 ).
 
     Позивач не   надав   суду   відомості   про  об'єкт  на  який
постачались  послуги,  об'єми  постачання,  споживання   води   та
кількості  прийнятих  стічних  вод,  жодного платіжного документа,
порядок   формування   цін   та   тарифів   за   надані    послуги
водопостачання,  водовідведення,  які  застосовувались позивачем у
конкретних правовідносинах.
 
     Відповідно до вимог ст.  33 ГПК України  (  1798-12  )  кожна
сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на
підставу  своїх  вимог  і  заперечень.  Позивач  не   довів   суду
обґрунтованості своїх вимог.
 
     Апеляційний господарський  суд,  скасовуючи рішення місцевого
господарського суду,  зазначив,  що він не погоджується з доводами
господарського  суду  в  частині,  що  позивач  зарахував  поточні
платежі в рахунок попередніх платежів,  разом з тим  документів  в
підтвердження даних доводів матеріали справи не містять.
 
     При цьому,   апеляційний   господарський  суд,  визнаючи,  що
заборгованість в сумі 8672,37 грн.  є різницею в тарифах і що вона
згідно    з    листом   відділення   Державного   казначейства   у
Голосіївському районі м. Києва від 17.07.2006 року буде погашена з
Державного  бюджету  України  згідно  Постанови Кабінету Міністрів
України  від  09.06.2006  року  та  ст.  36  Закону  України  "Про
Державний  бюджет  на 2006 рік" ( 3235-15 ),  посилаючись на умови
договору стягнув з відповідача вказану суму.
 
     Однак, погодитись    з    таким    висновком     апеляційного
господарського   суду   неможливо,  оскільки  останній  скасовуючи
рішення  місцевого  господарського  суду  не  спростував  наведені
місцевим  господарським  судом  доводи  та висновки щодо того,  що
позивач не надав суду доказів  на  підтвердження  позовних  вимог,
зокрема,    відомості    про    об'єкти   на   які   здійснювалось
водопостачання,  об'єми постачання та споживання води та кількості
прийнятих  стічних вод,  а також відповідних платіжних документів,
які свідчать про надання послуг з водопостачання та водовідведення
у спірний період.
 
     Крім того, апеляційний господарський суд не з'ясувавши період
виникнення заборгованості та її  розмір,  а  також  проігнорувавши
наявні в матеріалах справи докази, згідно яких заборгованість - як
різниця в тарифах підлягає  відшкодуванню  за  рахунок  державного
бюджету,  тобто  допустив  неповне  з'ясування обставин справи,  в
зв'язку  з   чим   необґрунтовано   скасував   рішення   місцевого
господарського суду.
 
     Враховуючи вищенаведене,        постанова        апеляційного
господарського  суду  підлягає  скасуванню,  а  рішення  місцевого
господарського суду залишенню без змін.
 
     Керуючись ст.ст.  111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12  ),  Вищий  господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
 
     Касаційну скаргу задовольнити частково.
 
     Постанову Київського  апеляційного  господарського  суду  від
19.07.2006 року   скасувати,   а   рішення   господарського   суду
міста Києва  від  18.01.2006  року  у справі N 46/579 залишити без
змін.
 
 Головуючий, суддя                                    Л.Невдашенко
 
 Судді                                                  М.Михайлюк
                                                      Н.Дунаєвська








Последние новости

 
Курсы НБ Украины
Запрашиваемая страница не найдена
Валюта
USD
EUR
RUB
PLN
BYR
Реклама
Реклама



Наша кнопка