Законы Украины

Новости Партнеров
 

При вирішенні позову про поділ жилого будинку в натурі суд зобов"язаний мотивувати у рішенні, чому він обрав даний варіант його поділу і відхилив інші та не погодився з відмовою виконкому місцевої Ради народних депутатів дати згоду на переобладнання ...


              ПРЕЗИДІЯ МИКОЛАЇВСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
                        П О С Т А Н О В А
                            07.10.1994
 
                             (Витяг)
     У червні 1991 р. В. П. звернувся з позовом до О. П. про поділ
жилого будинку  та  визначення  порядку  користування  присадибною
земельною   ділянкою.   Позивач   посилався   на   те,  що  він  з
відповідачкою,  своєю  матір'ю  О.  П.,  є  співвласниками  жилого
будинку в м. Миколаєві, в якому йому належить 3/10, а відповідачці
7/10 частини.  Оскільки згоди в користуванні будинком та земельною
ділянкою вони не досягли, просив задовольнити позовні вимоги.
     Справа розглядалась судами неодноразово.
     Рішенням Ленінського  районного  суду  м.  Миколаєва  від  30
березня 1992 р.  позов задоволено.  Постановлено виділити на праві
власності  позивачеві кімнати 1-5 та 1-6,  а також частину огорожі
та вбиральню на загальну  суму  1957  крб.,  що  становить  21/100
частину   будинку.   Відповідачці   виділено  на  праві  власності
приміщення 1-2, 1-3, 1-4, сіни, а також літню кухню-сарай, ворота,
частину огорожі,  водопровідний кран, всього на суму 7468 крб., що
становить  79/100  частини  будинку.  У  відособлене  користування
позивача  виділено  частину  земельної  ділянки в 281 кв.  м,  а в
користування відповідачки - 667 кв. м земельної ділянки.
     З відповідачки на користь позивача постановлено стягнути  848
крб.  грошової  компенсації за різницю між належною йому ідеальною
та виділеною в натурі частиною  будинку.  Вирішено  також  питання
технічного переобладнання будинку з метою ізоляції квартир.
     Ухвалою судової  колегії  в  цивільних справах Миколаївського
обласного суду від 6 травня 1992  р.  рішення  суду  залишено  без
змін.
     У протесті   заступника   Голови   Верховного   Суду  України
поставлено питання про скасування рішення суду першої інстанції та
ухвали суду касаційної інстанції.
     Президія Миколаївського  обласного  суду знайшла,  що протест
підлягає  задоволенню  з  таких  підстав.  Судом  встановлено,  що
позивачеві  в  спільній  частковій  власності  на будинок належить
3/10, а відповідачці - 7/10 частини.
     Відповідно до ст.  115 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), кожний
з  учасників  спільної  часткової  власності  має  право  вимагати
виділення своєї частки із спільного майна.  Якщо угоди про  спосіб
виділення не досягнуто,  то за позовом будь-кого з учасників майно
ділиться  в  натурі,  коли  це  можливо   без   шкоди   для   його
господарського призначення.
     Судом призначалися дві будівельно-технічні експертизи,  якими
запропоновано сім варіантів поділу будинку.  Обраний судом  сьомий
варіант - один з тих, що найбільш відходять від ідеальних часток в
праві власності сторін на спірний будинок. При цьому висновки суду
про  неможливість  застосувати  інші експертні варіанти мотивовані
або відсутністю дозволу виконкому місцевої Ради народних депутатів
на переобладнання будинку, або ущемленням інтересів відповідачки.
     Проте судова   колегія  в  цивільних  справах  Миколаївського
обласного суду, скасовуючи попереднє рішення в цій справі, в своїй
ухвалі  від  8  січня  1992  р.  вказала на необхідність перевірки
мотивованості та законності незгоди  Ленінського  райвиконкому  м.
Миколаєва  на переобладнання та перепланування при поділі спірного
будинку за іншими, крім згаданих у листі райвиконкому, варіантами.
     При новому розгляді  справи  суд  в  порушення  ст.  319  ЦПК
( 1503-06 ) цих обов'язкових вказівок суду касаційної інстанції не
виконав.
     Не врахував суд і роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у постанові N 7 ( v0007700-91 ) від 4 жовтня 1991 р. (з
наступними   змінами)   "Про    практику    застосування    судами
законодавства,  що  регулює  право  власності  громадян  на  жилий
будинок".  За  цими  роз'ясненнями  розмір  грошової   компенсації
визначається  за  угодою  сторін,  а при відсутності такої угоди -
судом за дійсною вартістю будинку  на  час  розгляду  справи.  Під
дійсною вартістю будинку мається на увазі грошова сума, за яку він
може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості.
     З матеріалів справи вбачається,  що за відсутністю узгодження
сторонами вартості будинку суд погодився з  підрахунком  експертом
вартості  будинку  та  суми  грошової  компенсації  не в згаданому
порядку, а за цінами на 1984 р.
     Не відповідає вимогам закону рішення суду і  щодо  визначення
порядку користування присадибною земельною ділянкою.
     Відповідно до  роз'яснень  Пленуму  Верховного  Суду України,
викладених у  п.  12  постанови  N 7 ( v0007700-86 ) від 27 червня
1986 р.  "Про  практику  застосування  судами  України  земельного
законодавства при розгляді цивільних справ",  суд при встановленні
порядку  користування  земельною  ділянкою  з'ясовує  і   враховує
можливість  нормального користування будинком і здійснення догляду
за ним.
     Обравши сьомий варіант експертизи при вирішенні спору  в  цій
частині,  суд  позбавив  позивача проїзду на свою частину ділянки,
оскільки при необхідній мінімальній ширині проїзду  в  2,6  м  цей
варіант   передбачає   лише   1,9  м.  Відповідачка  ж  позбавлена
можливості здійснювати догляд за однією із  сторін  своєї  частини
будинку, оскільки не має до неї доступу.
     Крім того, вся площа земельної ділянки визначена в 948 кв. м,
в той час коли в свідоцтві про право на спадщину за законом від 11
квітня  1991  р.  (а.  с.  9)  площа присадибної земельної ділянки
визначена  в  600  кв.  м.  Причини  цієї  суперечності  судом  не
з'ясовані.
     У висновку  технічної експертизи від 17 вересня 1991 р.  щодо
земельної ділянки згадуються  рішення  виконкому  N  1588  від  17
вересня  1956  р.,  N  437  від  23 грудня 1988 р.,  однак самі ці
рішення в справі відсутні,  а правові підстави  землекористування,
розміри та межі спірної земельної ділянки судом не перевірені.
     Таким чином,  рішення суду постановлене за неповно з'ясованих
обставин спору, недостатньо мотивоване, чим порушені вимоги статей
15, 62, 202 ЦПК ( 1501-06, 1502-06 ).
     Суд касаційної  інстанції  згадані недоліки,  в порушення ст.
310 ЦПК ( 1503-06 ), залишив без уваги.
     Тому, керуючись статтями 337,  338 ЦПК ( 1503-06 ),  президія
обласного  суду  скасувала опротестовані судові рішення,  а справу
направила на новий розгляд.
 
 "Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
 N 3 (частина 2), 1995 р.
 








Последние новости

 
Курсы НБ Украины
Запрашиваемая страница не найдена
Валюта
USD
EUR
RUB
PLN
BYR
Реклама
Реклама



Наша кнопка