Законы Украины

Новости Партнеров
 

Конвенція 1992 року про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця N 173

                            Конвенція
              1992 року про захист вимог працівників
                  у випадку неплатоспроможності
                           роботодавця
                              N 173
 
      ( Рекомендацію до Конвенції додатково див. в документі
      ( 993_168 ) від 23.06.1992 )
 
                    Статус Конвенції див. ( 993_444 )
 
            ( Конвенцію ратифіковано із заявою Законом
              N 2996-IV ( 2996-15 ) від 19.10.2005 )
 
 
 
                                                Офіційний переклад
 
     Генеральна конференція Міжнародної організації праці,
     будучи скликаною в Женеві Адміністративною радою Міжнародного
бюро праці та зібравшись на свою 79 сесію 3 червня 1992 року,
     наголошуючи на важливості захисту вимог працівників у випадку
неплатоспроможності   їхнього   роботодавця   та   нагадуючи   про
відповідні  положення  статті  11  Конвенції 1949 року про охорону
заробітної плати  (  993_146 ) й статті 11 Конвенції 1925 року про
відшкодування працівникам у  разі нещасних випадків на виробництві
( 993_043 ),
     зазначаючи, що з  часу  прийняття  Конвенції  1949  року  про
охорону заробітної  плати  (  993_146  ) більшого значення надають
економічному оздоровленню неплатоспроможних підприємств  та  що  у
зв'язку  з  соціально-економічними  наслідками неплатоспроможності
необхідно в разі  можливості  докладати  зусиль  для  економічного
оздоровлення підприємств і збереження робочих місць,
     зазначаючи, що  з  часу  прийняття  зазначених  вище  норм  у
законодавстві  та  практиці  багатьох Членів Організації відбулися
значні зміни,  які поліпшили захист вимог  працівників  у  випадку
неплатоспроможності  їхнього роботодавця,  та вважаючи,  що було б
своєчасним,  якби Конференція прийняла  нові  норми  щодо  захисту
вимог працівників,
     ухваливши прийняти  певні  пропозиції  щодо   захисту   вимог
працівників  у  випадку  неплатоспроможності  їхнього роботодавця,
прийняття яких є четвертим пунктом порядку денного сесії,
     ухваливши, що  ці  пропозиції  повинні мати форму міжнародної
конвенції,
     приймає цього  двадцять  третього дня червня тисяча дев'ятсот
дев'яносто другого року наведену нижче  Конвенцію,  на  яку  можна
посилатись  як на Конвенцію 1992 року про захист вимог працівників
у випадку неплатоспроможності роботодавця.
 
                            Частина I
 
                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
 
                             Стаття 1
 
     1. Для  цілей  цієї  Конвенції  термін  "неплатоспроможність"
стосується ситуацій,  в яких відповідно до національних законів та
практики відкривається провадження щодо  активів  роботодавця  для
повернення грошових сум його кредиторам на колективній основі.
     2. Для цілей цієї Конвенції Член Організації може  поширювати
значення  терміна  "неплатоспроможність" на інші ситуації,  в яких
вимоги працівників не можуть бути задоволені з причини фінансового
становища  роботодавця,  наприклад  якщо  суму активів роботодавця
визнано недостатньою для обгрунтування відкриття  провадження,  що
стосується неплатоспроможності.
     3. Те, наскільки активи роботодавця, є предметом провадження,
зазначеного  у  викладеному вище пункті 1,  визначають національні
закони, підзаконні акти або практика.
 
                             Стаття 2
 
     Положення цієї Конвенції застосовуються за допомогою  законів
або підзаконних актів чи будь-яких інших засобів,  що відповідають
національній практиці.
 
                             Стаття 3
 
     1. Член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, приймає або
зобов'язання,  що випливають із частини II,  яка передбачає захист
вимог працівників за допомогою  привілеїв,  або  зобов'язання,  що
випливають із частини III, яка передбачає захист вимог працівників
за допомогою установ-гарантів,  або зобов'язання,  що випливають з
обох  частин.  Цей  вибір  зазначається  в заяві,  яка супроводжує
документ про ратифікацію.
     2. Член Організації,  який прийняв спочатку тільки частину II
або тільки частину  III  цієї  Конвенції,  може  в  подальшому  за
допомогою   заяви,   яка   надсилається  Генеральному  директорові
Міжнародного бюро праці, поширити своє прийняття на іншу частину.
     3. Член Організації, який приймає зобов'язання, що випливають
з  обох   частин   цієї   Конвенції,   порадившись   із   найбільш
представницькими  організаціями роботодавців та працівників,  може
обмежити  сферу  застосування  частини  III  певними   категоріями
працівників  та  певними  з  галузями  економічної діяльності.  Ці
обмеження вказуються в заяві про прийняття зобов'язань.
     4. Член Організації, який обмежив своє прийняття зобов'язань,
що випливають із  частини  III,  відповідно  до  викладеного  вище
пункту 3, у своєму першому звіті, передбаченому статтею 22 Статуту
Міжнародної організації праці ( 993_154 ), викладає причини такого
обмеження. У подальших звітах Член Організації наводить інформацію
про будь-яке поширення правового захисту,  передбаченого в частині
III  цієї Конвенції,  на інші категорії працівників чи інші галузі
економічної діяльності.
     5. Член Організації, який прийняв зобов'язання, що випливають
із частин II та III цієї Конвенції,  може, порадившись із найбільш
представницькими   організаціями   роботодавців   та  працівників,
виключити  зі  сфери   застосування   частини   II   вимоги,   які
охороняються відповідно до положень частини III.
     6. Прийняття Членом Організації зобов'язань, що випливають із
частини   II   цієї   Конвенції,  на  законній  підставі  зумовлює
припинення дії її зобов'язань,  що випливають для неї зі статті 11
Конвенції 1949 року про охорону заробітної плати ( 993_146 ).
     7. Член  Організації,  який  прийняв  лише  зобов'язання,  що
випливають із частини III цієї Конвенції, може за допомогою заяви,
яка надсилається Генеральному директорові Міжнародного бюро праці,
припинити  дію  зобов'язань,  що  випливають  для неї зі статті 11
Конвенції 1949 року про  охорону  заробітної  плати  (  993_146  )
стосовно  вимог,  які  охороняються відповідно до положень частини
III.
 
                             Стаття 4
 
     1. З  урахуванням  винятків,  передбачених у наведеному нижче
пункті 2,  та будь-яких обмежень,  точно визначених відповідно  до
пункту  3  статті 3,  ця Конвенція застосовується до всіх найманих
працівників та всіх галузей економічної діяльності.
     2. Компетентний     орган,     порадившись     із    найбільш
представницькими організаціями роботодавців та  працівників,  може
виключати  з  частини  II,  із  частини  III чи з обох частин цієї
Конвенції   певні   категорії   працівників,   зокрема   державних
службовців,   із   причини  особливого  характеру  їхніх  трудових
відносин  чи  у  випадку  наявності  інших  видів   гарантій,   що
забезпечують їм захист, рівний тому, який надає ця Конвенція.
     3. Член  Організації,  який  робить  винятки,  передбачені  в
наведеному вище пункті 2,  у своїх звітах, передбачених статтею 22
Статуту Міжнародної   організації  праці  (  993_154  ),  викладає
інформацію про такі винятки, обгрунтовуючи їх.
 
                            Частина II
 
          ЗАХИСТ ВИМОГ ПРАЦІВНИКІВ ЗА ДОПОМОГОЮ ПРИВІЛЕЮ
                         ЗАХИЩЕНІ ВИМОГИ
 
                             Стаття 5
 
     У випадку неплатоспроможності роботодавця вимоги працівників,
які  випливають  із  трудових  відносин,  захищаються за допомогою
привілею   так,   що   їх   задовольняють   за   рахунок   активів
неплатоспроможного   роботодавця   до  того,  як  непривілейованим
кредиторам може бути виплачена їхня частка.
 
                             Стаття 6
 
     Привілей охоплює принаймні:
     a) вимоги  працівників  щодо  виплати  їм заробітної плати за
встановлений період,  який не може бути меншим,  ніж три місяці, і
який передує неплатоспроможності чи припиненню трудових відносин;
     b) вимоги працівників щодо виплати  їм  заробітної  плати  за
роботу  у вихідні дні та заробітної плати за час відпустки,  яка є
належною до виплати у зв'язку з роботою,  що виконувалась упродовж
року,  в  якому  мали  місце  неплатоспроможність  або  припинення
трудових відносин, а також упродовж попереднього року;
     c) вимоги працівників щодо виплати їм грошових сум,  належних
до виплати у зв'язку з іншими видами  оплачуваної  відсутності  на
роботі за встановлений період,  який не може бути меншим,  ніж три
місяці,  і який передує неплатоспроможності чи припиненню трудових
відносин;
     d) вимоги працівників  щодо  виплати  їм  вихідної  допомоги,
належної до виплати у зв'язку з припиненням трудових відносин.
 
                            ОБМЕЖЕННЯ
 
                             Стаття 7
 
     1. Національні  закони  чи  підзаконні акти можуть обмежувати
захист вимог працівників, який здійснюється за допомогою привілею,
установленою грошовою сумою,  розмір якої не може бути меншим, ніж
той, що відповідає соціально прийнятному рівню.
     2. Якщо  установлений для вимог працівників привілей обмежено
в такий спосіб,  то  розмір  установленої  грошової  суми  в  разі
необхідності коригують для збереження її вартості.
 
                          РАНГ ПРИВІЛЕЮ
 
                             Стаття 8
 
     1. Національні  закони  або  підзаконні  акти надають вимогам
працівників  вищий  ранг  привілею  порівняно  з  більшістю  інших
привілейованих  вимог,  зокрема  з  вимогами  держави  та  системи
соціального забезпечення.
     2. Однак  якщо вимоги працівників захищені установою-гарантом
відповідно до частини III цієї Конвенції,  то  захищеним  у  такий
спосіб  вимогам може бути наданий нижчий ранг привілею порівняно з
рангами привілеїв держави та системи соціального забезпечення.
 
                           Частина III
 
           ЗАХИСТ ВИМОГ ПРАЦІВНИКІВ УСТАНОВОЮ-ГАРАНТОМ
                        ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ
 
                             Стаття 9
 
     Задоволення вимог,   які   висунуті   працівниками  до  свого
роботодавця і які  випливають  із  трудових  відносин,  забезпечує
установа-гарант, якщо роботодавець не може здійснити виплату через
неплатоспроможність.
 
                            Стаття 10
 
     Під час застосування положень  цієї  частини  Конвенції  Член
Організації,     порадившись    із    найбільш    представницькими
організаціями   роботодавців   та   працівників,   може    вживати
відповідних заходів для запобігання можливим зловживанням.
 
                            Стаття 11
 
     1. Структура  установ,  які  надають гарантії щодо заробітної
плати,  порядок управління такими установами,  їхньої діяльності й
фінансування їх визначаються згідно зі статтею 2.
     2. Попередній  пункт  не  перешкоджає   Членові   Організації
дозволяти   відповідно  до  її  особливостей  і  потреб  страховим
компаніям забезпечувати зазначений у статті 9  захист  доти,  доки
вони надають достатні гарантії.
 
               ВИМОГИ, ЗАХИЩЕНІ УСТАНОВОЮ-ГАРАНТОМ
 
                            Стаття 12
 
     До захищених   згідно   з   цією   частиною  Конвенції  вимог
працівників належать принаймні такі:
     a) вимоги  працівників  щодо  виплати  їм заробітної плати за
встановлений період, який не може бути меншим, ніж вісім тижнів, і
який передує неплатоспроможності чи припиненню трудових відносин;
     b) вимоги працівників щодо виплати  їм  заробітної  плати  за
роботу  у вихідні дні та заробітної плати за час відпустки,  яка є
належною до виплати у зв'язку з роботою,  що виконувалась упродовж
установленого  періоду,  який  не  може  бути  меншим,  ніж  шість
місяців, і який передує неплатоспроможності чи припиненню трудових
відносин;
     c) вимоги працівників щодо виплати їм грошових сум,  належних
до  виплати  у  зв'язку з іншими видами оплачуваної відсутності на
роботі за встановлений період, який не може бути меншим, ніж вісім
тижнів,  і який передує неплатоспроможності чи припиненню трудових
відносин;
     d) вимоги  працівників  щодо  виплати  їм  вихідної допомоги,
належної до виплати у зв'язку з припиненням трудових відносин.
 
                            Стаття 13
 
     1. Вимоги,  які захищені відповідно до положень цієї  частини
Конвенції,  можуть  бути  обмежені  встановленою  грошовою  сумою,
розмір якої не може бути меншим,  ніж той, що відповідає соціально
прийнятному рівню.
     2. Якщо захищені вимоги обмежено в такий  спосіб,  то  розмір
установленої  грошової  суми  в  разі  необхідності  коригують для
збереження її вартості.
 
                        ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ
 
                            Стаття 14
 
     Ця Конвенція  модифікує  Конвенцію  1949  року  про   охорону
заробітної плати ( 993_146 ) настільки, наскільки це передбачено в
пунктах  6  і  7  викладеної вище статті 7,  але залишає зазначену
Конвенцію відкритою для подальшої ратифікації.
 
                            Стаття 15
 
     Офіційні документи    про    ратифікацію    цієї    Конвенції
надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці  для
реєстрації.
 
                            Стаття 16
 
     1. Ця  Конвенція  має  обов'язкову силу тільки для тих Членів
Міжнародної  організації  праці,  чиї  документи  про  ратифікацію
зареєстровані Генеральним директором.
     2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після  дати
реєстрації  Генеральним директором документів про ратифікацію двох
Членів Організації.
     3. Після  цього  ця Конвенція набуває чинності для будь-якого
Члена Організації через дванадцять місяців після  дати  реєстрації
його документа про ратифікацію.
 
                            Стаття 17
 
     1. Член  Організації,  який  ратифікував цю Конвенцію,  після
закінчення десятирічного періоду,  початком відліку якого є  дата,
коли Конвенція набула чинності вперше,  може денонсувати її актом,
який надсилають Генеральному директорові Міжнародного  бюро  праці
для реєстрації. Такий акт про денонсацію не набуває чинності доти,
доки не мине рік після дати його реєстрації.
     2. Кожний  Член Організації,  який ратифікував цю Конвенцію і
який упродовж року після  закінчення  зазначеного  в  попередньому
пункті  десятирічного  періоду  не  скористався передбаченим у цій
статті правом на денонсацію, буде нести зобов'язання відповідно до
цієї  Конвенції  на  наступний  десятирічний  період і після цього
зможе  денонсувати  її  після  закінчення  кожного   десятирічного
періоду згідно з умовами, передбаченими в цій статті.
 
                            Стаття 18
 
     1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх
Членів  Міжнародної  організації   праці   про   реєстрацію   всіх
документів  про  ратифікацію  та актів про денонсацію,  надісланих
йому Членами Організації.
     2. Сповіщаючи  Членів  Організації  про реєстрацію отриманого
ним  другого  документа  про  ратифікацію,  Генеральний   директор
звертає їхню увагу на дату набуття чинності цією Конвенцією.
 
                            Стаття 19
 
     Генеральний директор   Міжнародного   бюро   праці   надсилає
Генеральному  секретареві   Організації   Об'єднаних   Націй   для
реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних
Націй ( 995_010 ) детальний звіт про всі документи про ратифікацію
та акти про денонсацію,  зареєстровані ним відповідно до  положень
попередніх статей.
 
                            Стаття 20
 
     Адміністративна рада Міжнародного  бюро  праці  щоразу,  коли
вважає  це  необхідним,  подає  Генеральній  конференції  звіт про
застосування цієї Конвенції та вирішує, чи слід вносити до порядку
денного Конференції питання про її перегляд у цілому або частково.
 
                            Стаття 21
 
     1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, яка в цілому або
частково внесе зміни до цієї Конвенції,  і якщо в новій  конвенції
не буде передбачено іншого, то:
     a) незалежно  від  положень  статті  17  ратифікація   Членом
Організації   нової  конвенції,  що  вносить  зміни,  на  законній
підставі зумовлює негайну денонсацію цієї Конвенції з дати набуття
чинності новою конвенцією;
     b) з дати набуття  чинності  новою  конвенцією,  яка  вносить
зміни,  ця  Конвенція  не  є  відкритою  для  ратифікації  Членами
Організації.
     2. Ця  Конвенція  в  будь-якому випадку залишається чинною за
формою і змістом для тих Членів Організації,  які ратифікували її,
але не ратифікували нову конвенцію, яка вносить зміни.
 
                            Стаття 22
 
     Англійський і   французький   тексти   цієї  Конвенції  мають
однакову силу.








Последние новости

 
Курсы НБ Украины
Запрашиваемая страница не найдена
Валюта
USD
EUR
RUB
PLN
BYR
Реклама
Реклама



Наша кнопка