Законы Украины

Новости Партнеров
 

Консульська Конвенція між Україною і Республікою Молдова


         Консульська Конвенція між Україною і Республікою
                             Молдова
 
   ( Конвенцію ратифіковано Законом N 462/96-ВР від 01.11.96,
     ВВР, 1996, N 50, ст.282 )
 
 
     Україна і   Республіка   Молдова,   які   надалі   іменуються
"Договірні Сторони",
     керуючись бажанням  розвивати   свої   консульські   зносини,
сприяти захисту прав і інтересів обох держав, а також їх громадян,
зміцненню  відносин  дружби  і  співробітництва  між   Договірними
Сторонами,
     на розвиток  положень  Віденської  Конвенції  про консульські
зносини від 24 квітня 1963 року ( 995_047 ),
     вирішили укласти цю Консульську Конвенцію  і  домовилися  про
наступне:
 
                             Розділ I
 
                            Визначення
 
                             Стаття 1
 
     У цій Конвенції наведені нижче терміни мають такі значення:
     1) "консульська   установа"   означає   будь-яке   генеральне
консульство,   консульство,   віце-консульство   або   консульське
агентство;
     2) "консульський    округ"    означає    район,    відведений
консульській установі для виконання консульських функцій;
     3) "глава консульської установи" означає особу, якій доручено
діяти у цьому статусі;
     4) "консульська   посадова  особа"  означає  будь-яку  особу,
включаючи главу консульської установи,  якій доручено виконувати у
цьому статусі консульські функції;
     5) "консульський  службовець"  означає  будь-яку  особу,  яка
виконує  адміністративні  або  технічні  обов'язки  у консульській
установі;
     6) "працівник   обслуговуючого  персоналу"  означає  будь-яку
особу,  яка  виконує  обов'язки  по  обслуговуванню   консульської
установи;
     7) "працівники  консульської  установи"  означає консульських
посадових осіб,    консульських    службовців    і     працівників
обслуговуючого персоналу;
     8) "член  сім'ї" означає дружину (чоловіка),  дітей,  батьків
працівника консульської установи, а також інших осіб, які мешкають
з ним і знаходяться на його утриманні;
     9) "громадянин"  означає будь-яку фізичну або юридичну особу,
яка належить  до  акредитуючої  держави  або  держави  перебування
згідно з законодавством цих держав;
     10) "консульські  приміщення"  означає  будинки  або  частини
будинків і земельну ділянку,  що обслуговує ці будинки або частини
будинків,  які  використовуються  виключно  для цілей консульської
установи, незалежно від того, чиєю власністю вони є;
     11) "консульські  архіви"  охоплюють  всі папери,  документи,
кореспонденцію,  книги,  фільми,  технічні   засоби   накопичення,
зберігання   і   використання   інформації,  реєстри  консульської
установи разом  з  шифрами  і  кодами,  картотеками  і  будь-якими
предметами обстановки, призначеними для забезпечення їх збереження
або зберігання;
     12) "судно" означає будь-яке цивільне судно,  що має право на
підняття прапора акредитуючої держави;
     13) "повітряне  судно"  означає  будь-яке  цивільне повітряне
судно,  що  має  право  на  використання  розпізнавальних   знаків
акредитуючої держави.
 
                            Розділ II
 
            Загальні положення про консульські зносини
 
                             Стаття 2
 
                 Відкриття консульської установи
 
     1. Консульська  установа  може  бути  відкрита  на  території
держави перебування тільки за згодою цієї держави.
     2. Місцезнаходження   консульської   установи,    її    клас,
консульський  округ,  а  також  будь-які  зміни у цьому відношенні
визначаються тільки за домовленістю між  акредитуючою  державою  і
державою перебування.
 
                             Стаття 3
 
        Призначення і допущення глав консульських установ
 
     1. Для призначення глави  консульської  установи  акредитуюча
держава мусить одержати попередню згоду держави перебування.  Якщо
держава  перебування  не  згодна  на  це,  вона   не   зобов'язана
пояснювати мотиви свого рішення.
     2. Акредитуюча держава передає Міністерству закордонних справ
держави  перебування  консульський  патент  або  повідомлення  про
призначення глави консульської установи.
     3. За  поданням  консульського патенту держава перебування  в
можливо  короткий  строк   видає   главі   консульської   установи
екзекватуру.
     4. Глава консульської установи може приступити  до  виконання
своїх  обов'язків після того,  як держава перебування видасть йому
екзекватуру.
     5. Держава  перебування  до видачі екзекватури може дозволити
главі консульської установи тимчасово виконувати свої функції.
     6. Після  видачі  главі консульської установи екзекватури або
дозволу тимчасово  виконувати  свої  функції  держава  перебування
негайно  сповіщає  органи влади консульського округу і вживає всіх
необхідних  заходів,  щоб  надати  главі   консульської   установи
можливість   виконувати   свої  обов'язки  і  користуватися  усіма
правами,  пільгами,  привілеями і імунітетами,  передбаченими цією
Конвенцією.
 
                             Стаття 4
 
     Тимчасове виконання функцій глави консульської установи
 
     1. Якщо  глава  консульської установи не може виконувати свої
функції,  або якщо посада глави консульської установи є вакантною,
функції глави консульської установи можуть тимчасово здійснюватися
виконуючим обов'язки глави консульської установи.
     2. Повне   ім'я   і   прізвище  виконуючого  обов'язки  глави
консульської  установи  повідомляються  Міністерству   закордонних
справ  держави перебування главою консульської установи або,  якщо
він не  спроможний  цього зробити,  будь-яким компетентним органом
акредитуючої держави.  Як  правило,   це   повідомлення   робиться
заздалегідь.
     3. Компетентні органи держави перебування надають виконуючому
обов'язки глави консульської установи допомогу і захист.  Поки він
виконує   обов'язки   глави   консульської   установи,   на  нього
поширюються положення цієї Конвенції в тій же мірі,  що і на главу
консульської установи.
 
                             Стаття 5
 
        Повідомлення держави перебування про призначення,
                       прибуття та відбуття
 
     Акредитуюча держава   в   особі  своїх  компетентних  органів
заздалегідь письмово  повідомляє  Міністерству  закордонних  справ
держави перебування про наступне:
     1) прізвище,  ім'я,  громадянство,  ранг,  посаду працівників
консульської  установи,  дату  їх прибуття і остаточного відбуття,
або про припинення їх функцій,  а  також  про  будь-яку  зміну  їх
статусу під час їх роботи в консульській установі;
     2) прізвище,  ім'я,  громадянство, дату прибуття, остаточного
відбуття членів сім'ї кожного працівника консульської установи,  а
також про те,  що та чи інша особа стає або  перестає  бути  таким
членом сім'ї.
     Компетентні органи держави перебування  видають  безкоштовно,
згідно   із   встановленим   порядком  цієї  держави,  посвідчення
працівникам консульської установи та членам їх сімей,  за винятком
тих, які є громадянами держави перебування або постійно проживають
в ній.
 
                             Стаття 6
 
             Громадянство консульських посадових осіб
 
     Консульська посадова особа має бути громадянином акредитуючої
держави,  але  не  особою,  яка  постійно   проживає   в   державі
перебування.
 
                             Стаття 7
 
      Особи, оголошені "persona non grata" або неприйнятними
 
     Держава перебування   може   в   будь-який   час   сповістити
акредитуючу  державу  про  те,  що та чи інша консульська посадова
особа є "persona non grata" або що один з працівників консульської
установи  є  неприйнятним,  не  будучи зобов'язаною обгрунтовувати
мотиви свого рішення.  У такому разі акредитуюча  держава  повинна
відкликати  відповідну особу.  Якщо акредитуюча держава не виконає
протягом  розумного  строку   цього   зобов'язання,   то   держава
перебування  може  відмовитися  визнавати  дану  особу працівником
консульської установи.
 
                            Розділ III
 
                       Консульські функції
 
                             Стаття 8
 
                        Загальні положення
 
     Консульська посадова особа має право:
     1. Захищати права та  інтереси  акредитуючої  держави,  своїх
громадян, надавати їм допомогу і сприяння.
     2. Сприяти   розвитку   торгових,   економічних,    правових,
туристичних,    екологічних,   науково-технічних,   інформаційних,
культурних,  гуманітарних зв'язків та зв'язків у галузі освіти між
акредитуючою  державою  і  державою  перебування,  а також сприяти
дружнім відносинам між ними іншим чином.
     3. З'ясовувати  всіма  законними  шляхами  умови  і  події  в
торговому,  економічному,  культурному,  науковому  житті  держави
перебування, повідомляти про них урядові акредитуючої держави.
     4. Виконувати інші функції,  доручені  консульській  установі
акредитуючою  державою,  які  не  забороняються  законами  держави
перебування.
 
 
                             Стаття 9
 
        Функції щодо громадянства та громадянського стану
 
     1. Консульська посадова особа має право:
     1.1 вести облік громадян акредитуючої держави;
     1.2 приймати будь-які заяви з питань громадянства;
     1.3 отримувати повідомлення від компетентних органів  держави
перебування про народження і смерть громадян акредитуючої держави,
реєструвати  народження  і  смерть  таких  громадян   і   складати
відповідні акти;
     1.4 реєструвати укладення шлюбів між громадянами акредитуючої
держави згідно із законодавством акредитуючої держави;
     1.5 реєструвати    розірвання    шлюбів    між    громадянами
акредитуючої держави   відповідно  до  законодавства  акредитуючої
держави.
     2. Положення пункту 1 цієї статті не  звільняють  зацікавлені
особи від  обов'язку  дотримуватись  законів  і   правил   держави
перебування.
 
                            Стаття 10
 
                   Функції щодо паспортів і віз
 
     Консульська посадова особа має право:
     1. Видавати,   відновлювати,   погашати   паспорти   громадян
акредитуючої держави,  продовжувати строк їх дії,  заносити до них
необхідні позначки, а також видавати громадянам інші документи, що
надають право на перетинання кордону.
     2. Видавати,   продовжувати,  анулювати  візи  для  в'їзду до
акредитуючої держави,  а  також  для  транзитного проїзду через її
територію.
 
                            Стаття 11
 
                    Легалізація та засвідчення
 
     1. Консульська посадова особа має право провадити такі дії:
     1.1 складати   за   заявою   будь-якого  громадянина  акти  і
документи для використання  в  акредитуючій  державі  та  поза  її
межами;
     1.2 перекладати   офіційні   акти   і   документи   на   мову
акредитуючої  держави або держави перебування та засвідчувати,  що
ці переклади відповідають оригіналу;
     1.3 виконувати  будь-які  інші нотаріальні функції,  доручені
акредитуючою державою;
     1.4 легалізувати   офіційні   документи,   копії,  виписки  і
переклади цих документів;
     1.5 засвідчувати   оригінальність   підписів   і  печаток  на
документах компетентних органів акредитуючої держави та підписи  і
печатки Міністерства закордонних справ держави перебування.
     2. Документи,    складені,    легалізовані   або   засвідчені
консульською посадовою особою,  якщо вони не суперечать законам  і
нормам держави перебування, будуть мати таку ж юридичну силу, як і
документи,  складені,  легалізовані або  засвідчені  компетентними
органами держави перебування.
 
                            Стаття 12
 
           Повідомлення про затримання, арешт або інше
                 обмеження свободи та відвідання
 
     1. Компетентні  органи  держави  перебування негайно,  але не
пізніше ніж  через  три  дні,  сповіщають  відповідну  консульську
посадову особу акредитуючої  держави  про  затримання,  арешт  або
будь-яке інше обмеження свободи громадянина акредитуючої держави.
     Одночасно компетентні   органи  держави  перебування  негайно
передають будь-яке повідомлення,  адресоване консульській установі
цією особою.
     2. Компетентні органи держави  перебування  негайно,  але  не
пізніше ніж через чотири дні  з  моменту  затримання,  арешту  або
будь-якого   іншого  обмеження  свободи  громадянина  акредитуючої
держави, забезпечать реалізацію права консульської посадової особи
відвідати або зв'язатися з таким громадянином,  в тому числі і для
надання йому необхідної правової допомоги.
     3. Компетентні  органи   держави   перебування   повідомляють
відповідного  громадянина  акредитуючої  держави  про  його  права
відповідно до пунктів 1 і 2 цієї статті.
     4. Права, зазначені в пунктах 1 і 2 цієї статті, здійснюються
відповідно до законів  і  правил  держави  перебування  за  умови,
однак, що згадані закони і правила не повинні анулювати ці права.
 
                            Стаття 13
 
         Надання допомоги громадянам акредитуючої держави
 
     1. Консульська посадова особа має право:
     1.1 зноситись    та    відвідувати   будь-якого   громадянина
акредитуючої держави,  що знаходиться на  території  консульського
округу,  а  держава  перебування не буде перешкоджати зносинам між
громадянами  акредитуючої  держави  та  консульською  установою  і
обмежувати їм доступ до консульської установи;
     1.2 приймати   на   тимчасове   зберігання   майно,    гроші,
коштовності   і   документи  будь-якого  громадянина  акредитуючої
держави,  якщо це не суперечить законодавству і  правилам  держави
перебування;
     1.3 звертатися із запитом  до  компетентних  органів  держави
перебування  щодо негайного надання інформації про будь-яку подію,
результатом якої є матеріальна шкода і людські жертви,  затримання
автотранспортних  засобів  і  нещасні  випадки,  до  яких причетні
громадяни акредитуючої держави;
     1.4 звертатися  до  компетентних  органів держави перебування
щодо сприяння у розшуку  громадян  акредитуючої  держави,  що  без
вісті пропали.
     2. У  випадку,  коли  громадянин акредитуючої держави не може
своєчасно захистити свої права та інтереси згідно  із  законами  і
правилами  держави  перебування,  консульська  посадова особа може
репрезентувати  його  в  судових  та  інших  компетентних  органах
держави  перебування  або забезпечити йому адекватну репрезентацію
до тих пір,  поки він не призначить свого  представника  або  буде
спроможний сам захищати свої права та інтереси.
 
                            Стаття 14
 
                       Опіка та піклування
 
     1. Компетентні  органи  влади  держави  перебування   негайно
повідомляють  консульську  установу  про необхідність встановлення
опіки або піклування над громадянином акредитуючої  держави,  який
неправоздатний  або  має  обмежену  дієздатність,  щоб  діяти  від
власного імені.
     2. Консульська  посадова особа має право захищати,  згідно із
законами  і  правилами  держави  перебування,  права  та  інтереси
громадянина   акредитуючої  держави,  який  недієздатний  або  має
обмежену дієздатність,  щоб діяти від свого імені, і тоді, коли це
необхідно,  рекомендувати або призначати опікуна або піклувальника
такої особи і  спостерігати  за  діями,  що  стосуються  опіки  та
піклування.
 
                            Стаття 15
 
                     Повідомлення про смерть
 
     У випадку смерті громадянина акредитуючої держави  в  державі
перебування,  компетентні  органи  держави перебування невідкладно
інформують про це консульську установу.  На прохання  консульської
установи  вони  видають їй свідоцтво про смерть або інші документи
про смерть.
 
                            Стаття 16
 
                      Функції щодо спадщини
 
     1. Компетентні  органи  держави  перебування  в  найстисліший
можливий строк повідомляють консульську посадову особу про  смерть
на  території  її  консульського  округу  громадянина акредитуючої
держави,  а  також  інформують  консульську  посадову  особу   про
наявність спадкового майна,  заповіту, а також про те, що будь-яка
особа,  яка знаходиться або репрезентована  на  території  держави
перебування, призначена розпорядником цього майна.
     2. Консульська посадова особа має право  бути  присутньою,  у
разі наявності спадщини,  передбаченої в пункті 1 цієї статті, при
складанні опису майна і його опечатуванні  компетентними  органами
держави перебування.
     3. У разі,  коли громадянин акредитуючої держави має право на
спадщину  особи,  що  вмерла  на  території  держави  перебування,
незалежно від громадянства цієї  особи,  компетентні  органи  цієї
держави негайно інформують про це консульську установу.
     4. Якщо громадянин акредитуючої держави має або претендує  на
право  одержати спадщину в державі перебування,  однак ні він і ні
його представник не можуть взяти  участь  у  розгляді  справи  про
спадщину, консульська посадова особа може особисто або через свого
представника репрезентувати цього громадянина в судових або  інших
компетентних органах держави перебування.
     5. Консульська посадова особа має право від імені громадянина
акредитуючої   держави,   який  постійно  не  проживає  в  державі
перебування,  одержати в державі перебування  для  передачі  цьому
громадянину будь-якого роду спадщину, яка йому належить.
     6. Якщо громадянин акредитуючої  держави,  який  постійно  не
проживає в державі перебування, помирає в цій державі, консульська
посадова  особа  має  право  взяти  на  тимчасове  зберігання  всі
документи,  гроші та особисте майно,  що знаходилося у  померлого,
для передачі їх спадкоємцям,  розпоряднику або іншим уповноваженим
особам.
     7. Консульська  посадова  особа  може  від  імені громадянина
акредитуючої держави,  якщо такий  громадянин  не  знаходиться  на
території держави перебування,  одержувати від суду, органів влади
або окремих осіб гроші або іншу власність, на яку даний громадянин
має право у зв'язку із смертю будь-якої особи,  включаючи спадкове
майно,  платежі,  зроблені  відповідно  до  законів  про   виплату
компенсацій  у  зв'язку з нещасними випадками,  а також платежі по
страховим полісам у зв'язку із страхуванням життя.
     8. При виконанні функцій,  згаданих у пунктах 4, 5, 6, 7 цієї
статті,  консульська посадова особа має  дотримуватися  законів  і
правил держави перебування.
 
                            Стаття 17
 
        Сприяння, що надається суднам акредитуючої держави
 
     1. Консульська  посадова  особа  має  право,  в  межах  свого
консульського  округу,  надавати  допомогу   суднам   акредитуючої
держави,  які  знаходяться  у внутрішніх водах або територіальному
морі держави перебування,  капітанам та членам екіпажів цих суден,
а також:
     1.1 підніматися   на   борт   судна,  опитувати  капітана  та
будь-якого  члена  екіпажу,  а  також  отримувати  інформацію  про
діяльність судна, плавання та його вантаж;
     1.2 розслідувати будь-який нещасний випадок, що мав місце під
час плавання, за умови, що це не завдає шкоди правам органів влади
держави перебування;
     1.3 вирішувати   спори  між  капітаном  та  членами  екіпажу,
включаючи спори щодо заробітної плати і зобов'язань, що випливають
з договору найму, а також вживати заходів щодо  безпеки  на  борту
судна;
     1.4 вживати  заходів  для  забезпечення  капітанові  судна  і
будь-якому члену екіпажу медичної допомоги або репатріації;
     1.5 приймати,    розглядати,    складати,   підписувати   або
засвідчувати документи, що стосуються судна;
     1.6 вирішувати  також  інші проблеми,  що стосуються судна за
дорученням акредитуючої держави.
     2. Капітан  і  члени   екіпажу   мають   право   зв'язуватися
безпосередньо  з  консульською посадовою особою,  не порушуючи при
цьому законів і правил держави перебування.
 
                            Стаття 18
 
         Захист у випадку примусових заходів проти судна,
           що плаває під прапором акредитуючої держави
 
     1. У  випадку,  коли суди або інші компетентні органи держави
перебування мають намір вжити яких-небудь примусових  заходів  або
доручити   провести   яке-небудь   розслідування  на  борту  судна
акредитуючої  держави,  вони  завчасно  повідомляють   консульську
установу з тим,  щоб консульська посадова особа або її представник
була присутня  при  здійсненні  цих  заходів.  Якщо,   у   випадку
терміновості,   неможливе   передчасне  повідомлення,  консульська
установа повинна бути негайно інформована про вжиті  компетентними
органами  держави  перебування заходи,  а на прохання консульської
посадової особи - про результати вжитих заходів.
     2. Положення  пункту 1 цієї статті застосовуються відповідним
чином і  дій,  вжитих  на  суші  компетентними  органами   держави
перебування щодо капітана судна або кого-небудь із членів екіпажу.
     3. Положення 1 і 2 цієї  статті  не  застосовуються  під  час
звичайних інспекцій,  здійснюваних  компетентними органами держави
перебування по лінії  митниць,  адміністрації  портів,  карантину,
прикордонного  контролю,  а  також під час здійснення заходів щодо
забезпечення безпеки навігації на морі або запобігання забрудненню
вод.
     4. Компетентні   органи   держави   перебування   не   можуть
втручатися  у  внутрішні  справи  будь-якого  судна   акредитуючої
держави, якщо не порушуються  безпека  та  громадський  порядок  в
державі   перебування,   за   винятком   тих   випадків,  коли  це
здійснюється на особисте  прохання  капітана  судна  або  за  його
згодою,  або  за  згодою консульської посадової особи акредитуючої
держави.
 
                            Стаття 19
 
        Допомога,  яка   надається  у  внутрішніх  водах і
        територіальному морі суднам, що зазнали катастрофи
        або  аварії,  сіли    на  мілину  або  з будь-яких
        причин не можуть самостійно продовжувати  плавання
 
     1. Якщо судно,  яке плаває під прапором акредитуючої держави,
зазнає катастрофи або аварії,  сяде  на  мілину  або  з  будь-яких
причин  не  зможе  самостійно  продовжувати плавання,  компетентні
органи  держави  перебування  негайно  проінформують   консульську
установу  про  вжиті  заходи щодо порятунку людей,  які є на борту
судна, вантажу або іншого майна.
     2. Компетентні органи держави  перебування  не  перешкоджають
консульській посадовій особі надавати  допомогу  будь-якому  судну
акредитуючої держави,  що  зазнало катастрофи або аварії,  сіло на
мілину або з будь-яких  причин  не  може  самостійно  продовжувати
плавання,  його  екіпажу  та  пасажирам,  і з цією метою вона може
звертатися за сприянням до органів влади держави перебування.
     3. Органи  влади  держави  перебування   негайно   інформують
консульську  установу  у випадку,  якщо судно акредитуючої держави
зазнало катастрофи або аварії,  сіло на  мілину  або  з  будь-яких
причин не  може  самостійно  продовжувати   плавання,   або   якщо
будь-який  предмет,  що  належить  судну,  а  також  вантаж будуть
знайдені на березі   або доставлені у порт держави перебування,  а
капітан, власник, судовий агент або представник страхової компанії
не присутні  або  не  можуть  вжити  заходів  для  зберігання  або
розпорядження  ними.  У  цьому  випадку консульська посадова особа
може вжити необхідних заходів від їх імені.
     4. Жодні  митні  збори  не   можуть   стягуватися   з   судна
акредитуючої держави,  яке зазнало катастрофи або аварії,  сіло на
мілину або з будь-яких  причин  не  може  самостійно  продовжувати
плавання,  за вантаж або майно судна,  за винятком випадків,  коли
вони реалізувалися або використовувалися в державі перебування.
     5. Консульська  посадова  особа має право бути присутньою під
час  встановлення  компетентними  органами   держави   перебування
причини аварії судна,  посадки його  на  мілину  або  неможливості
самостійно продовжувати плавання.
 
                            Стаття 20
 
               Повітряне судно акредитуючої держави
 
     Положення цієї  Конвенції  щодо  суден  акредитуючої  держави
застосовуються  відповідно  і  до  повітряних  суден  акредитуючої
держави, за   умови,   що  вони  не  суперечать  положенням  інших
двосторонніх  угод   між   акредитуючою   державою   та   державою
перебування  або багатостороннім угодам,  учасниками яких є обидві
держави.
 
                            Стаття 21
 
                   Передача правових документів
 
     Консульська посадова  особа  має  право  передавати судові та
позасудові документи,  якщо це  дозволено  законами  та  правилами
держави  перебування.  Якщо  між акредитуючою державою та державою
перебування діють інші договори, слід застосовувати їх положення.
 
                            Стаття 22
 
    Територія, передбачена для виконання консульських функцій
 
     Консульська посадова  особа   виконує   консульські   функції
в межах  консульського округу.  За згодою держави перебування вона
може здійснювати свої  функції  і  поза  територією  консульського
округу.
 
                            Стаття 23
 
           Зносини з органами влади держави перебування
 
     Консульська посадова  особа  може  звертатися   до   місцевих
органів влади свого консульського округу,  а у випадку відсутності
дипломатичного представництва, до компетентних центральних органів
держави перебування,  наскільки це дозволено законами та правилами
держави перебування.
 
                            Стаття 24
 
          Повідомлення про зміни в законодавстві держави
          перебування,  які  можуть  мати  відношення до
                  громадян акредитуючої держави
 
     Держава перебування інформує консульську установу про зміни в
законодавстві,  що  можуть  мати  відношення  до прав та інтересів
громадян акредитуючої держави.
 
                            Розділ IV
 
                  Пільги, привілеї та імунітети
 
                            Стаття 25
 
            Пільги консульської установи і працівників
                      консульської установи
 
     1. Держава  перебування  надає  консульській   установі   всі
можливості для виконання її функцій.
     2. Держава   перебування   ставитиметься    до    працівників
консульської  установи  з  належною увагою і вживатиме необхідних
заходів для  забезпечення  виконання їх функцій відповідно до цієї
Конвенції.
 
                            Стаття 26
 
                 Консульські і житлові приміщення
 
     1. Держава перебування повинна сприяти акредитуючій державі у
придбанні на  своїй  території,  згідно  із своїм законодавством і
правилами,  приміщень, необхідних для її консульських установ, або
надавати їй допомогу в отриманні приміщень іншим шляхом.
     2. Держава перебування повинна також, у випадку необхідності,
надавати  допомогу  консульській  установі  в отриманні підходящих
житлових приміщень для її працівників.
     3. Ніщо  в цій статті не слід тлумачити як таке,  що звільняє
акредитуючу державу від відповідальності за дотримання  законів  і
правил держави перебування, регулюючих розташування та конструкцію
споруд, а також законів і правил,  регулюючих міське планування та
районування.
 
                            Стаття 27
 
             Користування державним прапором і гербом
 
     1. Консульська    установа   має   право   встановлювати   на
приміщенні консульської установи державний герб і напис  з  назвою
консульської  установи  на  мові  акредитуючої  держави  і на мові
держави перебування.
     2. Консульська установа має право вивішувати державний прапор
акредитуючої держави на консульських приміщеннях, резиденції глави
консульської    установи    та   на   засобах   пересування,   які
використовуються при виконанні офіційних функцій.
 
                            Стаття 28
 
             Недоторканність консульських приміщень і
          житлових приміщень консульських посадових осіб
 
     1. Консульські  приміщення  і житлові приміщення консульських
посадових осіб є недоторканними.  Органи влади держави перебування
не можуть  входити  в  консульські приміщення і житлові приміщення
консульських посадових осіб без згоди  на  це  глави  консульської
установи  або  глави  дипломатичного  представництва  акредитуючої
держави у державі перебування або особи, призначеної одним з них.
     2. Держава  перебування вживатиме всіх необхідних заходів для
захисту консульських приміщень та житлових приміщень  консульських
посадових осіб від усякого вторгнення або заподіяння шкоди  та для
запобігання всякому порушенню  спокою  консульської  установи  або
образи її гідності.
 
                            Стаття 29
 
          Iмунітет від реквізиції консульських приміщень
 
     Консульські приміщення,  усе  майно консульської установи,  а
також її засоби пересування користуються імунітетом від  будь-яких
видів реквізиції в цілях державної оборони або громадських потреб.
 
                            Стаття 30
 
               Недоторканність консульських архівів
 
     Консульські архіви   є   недоторканними  в  будь-який  час  і
незалежно від місця їх знаходження.
 
                            Стаття 31
 
                       Свобода пересування
 
     Оскільки це не суперечить законам і правилам про зони,  в'їзд
в які забороняється або регулюється з міркувань державної безпеки,
держава  перебування  повинна   забезпечувати   всім   працівникам
консульської  установи  свободу  пересування  або  подорожей по її
території.  Однак,  у всіх випадках держава перебування забезпечує
консульській  посадовій  особі  можливість  виконання її службових
обов'язків.
 
                            Стаття 32
 
                          Свобода зносин
 
     1. Держава  перебування  дозволятиме  та  захищатиме  свободу
зносин консульської установи для всіх офіційних цілей.  У зносинах
з урядом,  дипломатичними представництвами та іншими консульськими
установами   акредитуючої   держави,   консульська  установа  може
використовувати всі підходящі засоби,  включаючи  дипломатичних  і
консульських кур'єрів, закодовані і шифровані депеші, дипломатичні
і консульські  валізи.  Консульська  установа  може  встановити  і
користуватися    радіопередавачем   тільки   за   згодою   держави
перебування.
     2. Офіційна    кореспонденція    консульської    установи   є
недоторканною. Консульська валіза не може бути ані  відкрита,  ані
затримана. Вона   повинна   мати  зовнішні  видимі  ознаки,  котрі
вказують  на  її  характер,  і   має   містити   тільки   офіційну
кореспонденцію,   офіційні   документи   та  предмети,  призначені
виключно для офіційного користування.
     3. Консульський  кур'єр  має  бути  громадянином акредитуючої
держави, але  не  особою,  яка   постійно   проживає   в   державі
перебування.  Він  користується  тими  ж  пільгами,  привілеями та
імунітетами в державі перебування, як і дипломатичний кур'єр.
     4. Акредитуюча   держава   або  консульська  установа  можуть
призначити  консульських  кур'єрів  ad  hoc.  У   таких   випадках
положення  пункту  3  цієї  статті  також  застосовуються,  з  тим
винятком,  що згадані в  ньому  імунітети  припиняються  у  момент
доставки  таким  кур'єром  дорученої  йому  консульської валізи за
призначенням.
     5. Консульська  валіза  може бути довірена капітану судна або
повітряного  судна  акредитуючої  держави,   який   повинен   мати
офіційний  документ  із зазначенням кількості місць,  що складають
консульську валізу,  але він не розглядатиметься  як  консульський
кур'єр.   Працівники   консульської   установи  можуть  вільно  та
безпосередньо вручати капітану  судна  або  повітряного  судна  та
одержувати від нього консульську валізу.
 
                            Стаття 33
 
                     Консульські збори і мито
 
     1. Консульська  установа  може стягувати на території держави
перебування збори  і  мито  за  консульські  послуги,  передбачені
законами і правилами акредитуючої держави.
     2. Збори  і  мито,  передбачені  у  пункті  1  цієї   статті,
звільняються   від   будь-яких   податків   та  зборів  у  державі
перебування.
 
                            Стаття 34
 
           Недоторканність консульських посадових осіб
 
     Консульські посадові     особи     користуються     особистою
недоторканністю  і  не  можуть  підлягати  затриманню  або арешту.
Держава перебування вживає  відповідних  заходів  для  запобігання
будь-якому зазіханню на їх свободу та гідність.
 
                            Стаття 35
 
                     Iмунітет від юрисдикції
 
     1. Відносно  імунітету  від  кримінальної  юрисдикції держави
перебування посадова особа користується таким же правовим режимом,
як і дипломатичні агенти, у відповідності з положеннями Віденської
конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961  року.
     2. Консульські    службовці   і   працівники   обслуговуючого
персоналу консульської установи не підлягають  юрисдикції  держави
перебування щодо  дій,  які  здійснюються ними при виконанні своїх
службових обов'язків.
     3. Положення  пункту  2  цієї  статті  не застосовуються щодо
цивільного позову:
     3.1 який   випливає   з   договору,  укладеного  консульським
службовцем або працівником обслуговуючого  персоналу  консульської
установи, за яким він прямо чи непрямо не взяв на себе зобов'язань
як агент акредитуючої держави, або
     3.2 третьої  сторони  за  шкоду,  яка є результатом нещасного
випадку в державі перебування,  викликаного дорожнім  транспортним
засобом, судном чи літаком.
 
                            Стаття 36
 
                    Обов'язки давати свідчення
 
     1. Консульські   посадові   особи   не   зобов'язані   давати
свідчення.
     2. Консульські   службовці   і   працівники    обслуговуючого
персоналу  можуть  бути  викликані  давати свідчення у судових або
адміністративних  справах  у  державі  перебування.  За   винятком
випадків, згаданих  у  пункті  3  цієї  статті,  вони  не   можуть
відмовлятися давати свідчення.
     3. Консульські    службовці   і   працівники   обслуговуючого
персоналу не зобов'язані давати свідчення по питаннях,  пов'язаних
з   виконанням   ними   своїх   функцій,   або  надавати  офіційну
кореспонденцію або документи, що стосуються їх функцій. Вони мають
право   давати   свідчення   як  експерти  стосовно  законодавства
акредитуючої держави,  якщо глава консульської установи дає на  це
свою згоду, проте вони мають право відмовитися давати свідчення як
експерти.
     4. Компетентні   органи   влади   держави   перебування, яким
потрібні свідчення   якого-небудь   консульського   службовця  або
працівника  обслуговуючого  персоналу,   не   повинні   створювати
перешкод у  виконанні  цією  особою  її  службових обов'язків.  Ці
органи  влади  можуть,  коли  це  є  можливим,  вислуховувати   ці
свідчення   за   місцем   проживання   цієї  особи,  у  приміщенні
консульської установи або приймати від нього письмові свідчення.
 
                            Стаття 37
 
                    Звільнення від повинностей
 
     Працівники консульської   установи   звільняються  в  державі
перебування від будь-яких  особистих,  громадських  обов'язків  та
військових  повинностей,  а  також  від виконання будь-яких вимог,
передбачених  законами  і  правилами  держави   перебування   щодо
реєстрації іноземців і одержання дозволу на проживання.
 
                            Стаття 38
 
                 Звільнення від податків і зборів
 
     1. Держава перебування звільняє від податків і зборів:
     1.1 консульські  приміщення та житлові приміщення працівників
консульської установи, одержані від імені акредитуючої держави або
її  представника,  власником  або  орендатором яких  є акредитуюча
держава, а також договори і акти відносно цього;
     1.2 рухоме  майно  та  транспортні  засоби,  законно придбані
консульською установою для офіційних цілей,  а також їх придбання,
володіння чи утримання.
     2. Положення  пункту  1  цієї  статті  не  застосовуються  по
відношенню до:
     2.1 податків і зборів,  що стягуються як оплата за спеціальні
послуги;
     2.2 податків і зборів,  що стягуються згідно із  законами  та
правилами  держави  перебування  з  особи,  яка  уклала  договір з
акредитуючою державою або її представником.
 
                            Стаття 39
 
               Звільнення від податків працівників
                      консульської установи
 
     1. Працівники консульської установи,  а також члени їх сімей,
які проживають спільно з ними,  звільняються від усіх  податків  і
мит, особистих і майнових, державних, районних і муніципальних, за
винятком:
     1.1 побічних  податків,  які  звичайно включаються у вартість
товарів і послуг;
     1.2 податків  і  мит  на  приватне  нерухоме  майно,  що є на
території   держави   перебування, з   винятками,  передбаченими у
статті 38;
     1.3 податків на спадкове майно,  мит на спадщину, податків на
перехід  майна  з  винятками,  передбаченими у положеннях пункту 2
статті 43;
     1.4 податків і мит на приватні прибутки, включаючи прибутки з
капіталу, джерело якого знаходиться в державі перебування, а також
податків   на   капіталовкладення   у   комерційні  або  фінансові
підприємства в державі перебування;
     1.5 податків   і   мит,   що  стягуються  за  конкретні  види
обслуговування, реєстраційних, судових і реєстрових мит, іпотечних
та  гербових зборів з винятками,  передбаченими положеннями статті
38.
     2. Працівники    консульської   установи   звільняються   від
податків, мит і зборів на заробітну плату, одержувану ними за свою
роботу у консульській установі.
     3. Працівники  консульської  установи,  які  наймають   осіб,
заробітна  плата  яких  не  звільнена  від  прибуткового податку в
державі  перебування,  виконують  зобов'язання,  що   покладаються
законами і  правилами  держави  на наймачів у тому,  що стосується
утримання прибуткового податку.
 
                            Стаття 40
 
             Звільнення від митного контролю та мита
 
     1. Згідно зі своїми законами і правилами, держава перебування
дозволяє ввозити та вивозити із звільненням від мита, крім тих, що
стягуються за зберігання, перевезення та інші подібні послуги:
     1.1 предмети,    призначені   для   офіційного   користування
консульською установою;
     1.2 предмети,    призначені   для   особистого   користування
консульською посадовою особою;
     1.3 предмети,   які   ввозяться  у  випадку  першого  приїзду
консульських службовців  і  працівників  обслуговуючого  персоналу
консульської установи, включаючи предмети побутового характеру.
     2. Предмети, згадані у підпунктах 2 і 3 пункту 1 цієї статті,
не  повинні  перебільшувати  кількості,  необхідної для особистого
користування відповідних осіб.
     3. Особистий  багаж консульської посадової особи звільняється
від  митного  контролю.  Він  може  контролюватися   компетентними
органами  держави  перебування  лише  тоді,  коли існують серйозні
мотиви  вважати,  що  в  ньому  знаходяться  інші  предмети,  крім
зазначених  в  підпункті  2  пункту  1 цієї статті,  або предмети,
ввезення і вивезення яких заборонено законами та правилами держави
перебування  або карантинними правилами.  У цьому випадку контроль
проводиться в присутності  консульської  посадової  особи  або  її
уповноваженого представника.
 
                            Стаття 41
 
                Привілеї та імунітети членів сім'ї
 
     1. Члени сім'ї працівників консульської установи користуються
привілеями і  імунітетами  у  тому  ж  обсязі,  що  і  відповідний
працівник консульської установи.
     2. Положення пункту 1 цієї статті не  поширюються  на  членів
сім'ї,   які  є  громадянами  держави  перебування   або  постійно
проживають  у  цій  державі,   або   займаються   професійною   чи
комерційною   діяльністю  з  метою  одержання  доходів  у  державі
перебування.
 
                            Стаття 42
 
       Особи, які не користуються привілеями та імунітетами
 
     1. Консульські   службовці   або   працівники  обслуговуючого
персоналу  консульської  установи,  які  є   громадянами   держави
перебування або постійно проживають у цій державі, не користуються
привілеями  та  імунітетами,  передбаченими  цією  Конвенцією,  за
винятком положень пункту 3 статті 36.
     2. Члени  сімей осіб,  зазначених в пункті 1 цієї статті,  не
користуються  привілеями  та   імунітетами,   передбаченими   цією
Конвенцією.
     3. Держава   перебування   здійснює   юрисдикцію  щодо  осіб,
зазначених у  пунктах  1  і  2  цієї статті,  таким чином,  щоб не
створювати перешкод для діяльності консульської установи.
 
                            Стаття 43
 
         Спадкове майно працівника консульської установи
                        і члена його сім'ї
 
     У випадку смерті працівника консульської установи  або  члена
його сім'ї, держава перебування зобов'язана:
     1) дозволити вивезення рухомого майна померлого,  за винятком
предметів,   придбаних   в  державі  перебування,  вивезення  яких
було заборонено на час його смерті;
     2) звільнити  рухоме майно померлого від мита на успадкування
і від усіх податків на спадщину.
 
                            Стаття 44
 
      Початок і кінець консульських привілеїв та імунітетів
 
     1. Кожний   працівник   консульської   установи  користується
привілеями  та  імунітетами,  передбаченими  в  цій  Конвенції,  з
моменту  його  в'їзду  на  територію  держави  перебування під час
прямування на місце свого призначення, або, якщо він вже перебуває
на  території  цієї  держави,  з  моменту,  коли  він приступає до
виконання своїх обов'язків у консульській установі.
     2. Члени   сім'ї   працівника   консульської   установи,  які
проживають разом з ним,  користуються привілеями  та  імунітетами,
передбаченими цією  Конвенцією,  з  моменту їх в'їзду на територію
держави перебування або з моменту,  коли вони стали  членами  його
сім'ї.
     3. Коли    функції    працівника    консульської     установи
припиняються,  його  привілеї  та  імунітети,  а також привілеї та
імунітети  членів  його  сім'ї,  які  проживають  разом   з   ним,
припиняються в момент,  коли ця особа залишає державу перебування,
або після закінчення розумного строку, щоб це зробити. Привілеї та
імунітети    членів   сім'ї   працівника   консульської   установи
припиняються, коли вони перестають бути членами його сім'ї. Однак,
якщо  ці  особи  мають намір залишити державу перебування протягом
розумного строку,  то їх привілеї  та  імунітети  зберігаються  до
моменту їх від'їзду.
     4. У випадку смерті працівника  консульської  установи  члени
його сім'ї,  які проживають разом з ним, продовжують користуватися
наданими їм привілеями та імунітетами до  моменту  залишення  ними
держави   перебування  або  до  закінчення  розумного  строку  для
залишення держави перебування.
 
                            Стаття 45
 
               Відмова від привілеїв та імунітетів
 
     1. Акредитуюча  держава  може   відмовитися   від   будь-яких
привілеїв  та  імунітетів,  якими  користуються  відповідні  особи
згідно з положеннями цієї Конвенції. В усіх випадках така  відмова
мусить бути ясно вираженою, і про неї має бути повідомлено державі
перебування у письмові формі.
     2. Подання  позову  будь-якою особою у справі в тих випадках,
коли вона могла б скористуватися імунітетом від юрисдикції  згідно
з цією Конвенцією, позбавляє цю особу права посилатися на імунітет
від  юрисдикції  у  випадку  зустрічного  позову,  пов'язаного   з
основним позовом.
     3. Відмова від імунітету  щодо  юрисдикції  у  цивільній  або
адміністративній справі не тягне за собою відмову від імунітету по
відношенню до виконання судових рішень,  для яких необхідна окрема
відмова у письмовій формі.
 
                            Стаття 46
 
          Виконання консульських функцій дипломатичними
                         представництвами
 
     1. Положення цієї Конвенції поширюються також в тій  мірі,  в
якій це  випливає  з контексту,  на випадки виконання консульських
функцій дипломатичними представництвами.
     2. Прізвища  працівників дипломатичного представництва,  яким
доручено   виконання    консульських    функцій,    повідомляються
Міністерству  закордонних  справ  держави  перебування або органу,
вказаному цим міністерством.
     3. Під   час   виконання  консульських  функцій  дипломатичне
представництво може звертатися:
     3.1 до місцевих органів влади консульського округу;
     3.2 до центральних органів влади держави перебування, якщо це
не протирічить законам, правилам і звичаям держави перебування або
відповідним міжнародним угодам.
     4. Привілеї    та    імунітети   працівників   дипломатичного
представництва,  про  яких  йдеться  в  пункті  3   цієї   статті,
продовжують регулюватися нормами міжнародного права, що стосуються
дипломатичних зносин.
 
                             Розділ V
 
          Повага до законів і правил держави перебування
 
                            Стаття 47
 
     1. Не  порушуючи  привілеї  та  імунітети,  передбачені  цією
Конвенцією,   особи,   які   користуються   цими   привілеями   та
імунітетами,   зобов'язані  поважати  закони  та  правила  держави
перебування, включаючи правила дорожнього руху.
     2. Консульські приміщення  не  можуть  використовуватися  для
цілей, несумісних з виконанням консульських функцій.
     3. Консульська установа,  працівники консульської установи та
члени їх сімей зобов'язані  поважати  закони  та  правила  держави
перебування щодо страхування транспортних засобів.
     4. Працівники консульської установи акредитуючої  держави  не
можуть здійснювати  професійну  або  комерційну діяльність з метою
отримання особистих прибутків у державі перебування,  за  винятком
тієї, яка пов'язана з виконанням офіційних функцій.
 
                            Розділ VI
 
                        Заключні положення
 
                            Стаття 48
 
            Ратифікація, набуття чинності, денонсація
 
     1. Ця Конвенція підлягає ратифікації  і  набуде  чинності  на
тридцятий (30) день після обміну ратифікаційними грамотами.
     2. Ця Конвенція укладається на невизначений  строк  і  надалі
діятиме до  закінчення  шести  (6)  місяців  з  дня,  коли  одна з
Договірних Сторін повідомить іншу Договірну  Сторону  у  письмовій
формі про своє рішення денонсувати цю Конвенцію.
 
     Здійснено у   м.Кишиневі   29   серпня   1995   року  у  двох
примірниках,  кожний українською та молдовською мовами,  при цьому
обидва тексти є рівно автентичні.
 
 За Україну                                  За Республіку Молдова
  (підпис)                                          (підпис)








Последние новости

 
Курсы НБ Украины
Запрашиваемая страница не найдена
Валюта
USD
EUR
RUB
PLN
BYR
Реклама
Реклама



Наша кнопка