Законы Украины

Новости Партнеров
 

Справа "В.С. проти України" (Заява N 13400/02)

                  ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
                           П'ята секція
 
                          Р I Ш Е Н Н Я
 
 
                   Справа "В.С. проти України"
                        (Заява N 13400/02)
 
                Страсбург, 30 листопада 2006 року
 
 
                                                Переклад офіційний
 
     Це рішення стає остаточним за обставин,  зазначених  у  п.  2
статті  44 Конвенції ( 995_004 ).  Воно може підлягати редакційним
виправленням.
 
     У справі "В.С. проти України"
     Європейський суд з  прав  людини  (п'ята  секція),  засідаючи
палатою, до складу якої увійшли:
     п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,
     пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),
     п. В.Буткевич (V.Butkevych),
     пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),
     п. Р.Маруст (R.Maruste),
     п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),
     пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді,
     та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,
     після обговорення в нарадчій кімнаті 6 листопада 2006 року,
     виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:
 
                            ПРОЦЕДУРА
 
     1. Справа  порушена  проти  України  за  заявою (N 13400/02),
поданою до Суду громадянином України паном В.С.  (далі -  заявник)
12  листопада  2001  року  відповідно  до  статті 34 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод  ( 995_004 )   (далі  -
Конвенція).   Голова   палати   задовольнив   вимогу  заявника  не
розкривати його ім'я (п. 3 правила 47 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
 
     2. Заявника представляла його дружина -  пані  Л.С., вчитель.
Уряд  України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим -
пані В.Лутковською.
 
     3. 2 липня 2003 року Суд вирішив направити скаргу заявника на
комунікацію Уряду. Відповідно до положень п. 3 статті 29 Конвенції
( 995_004 ) Суд вирішив розглядати питання  щодо  прийнятності  та
суті заяви одночасно.
 
                              ФАКТИ
 
                       I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
 
     4. Заявник    народився   в   1953   році   та   проживає   в
с. Володимирівка Донецької області, Україна.
 
     5. Заявник є працівником Державної шахти  "Південнодонбаська"
(далі  -  Шахта).  24  червня  1996 року заявник отримав виробничу
травму.
 
     6. У жовтні 1998 року заявник подав  позов  до  Волноваського
районного  суду  проти  Шахти,  вимагаючи  відшкодування  шкоди  в
зв'язку з отриманою травмою.  16 червня  2000  року  суд  частково
задовольнив позов заявника.
 
     7. 6  грудня  2000  року  президією Донецького обласного суду
було задоволено протест  заступника  голови  Донецького  обласного
суду  та  скасовано  рішення від 16 червня 2000 року.  Справу було
направлено на новий розгляд до Вугледарського міського суду.
 
     8. 7 червня 2001 року Вугледарський міський  суд  визнав,  що
заявник    зазнав   виробничої   травми,   за   спричинення   якої
відповідальною  є  шахта,  та  зобов'язав  відповідача   виплатити
заявнику   37 465  грн  41  коп  (1) як компенсацію та 800 грн (2)
судових витрат.  Суд також присудив заявнику щомісячну  виплату  в
розмірі  162  грн 57 коп.  (3) як компенсацію втраченої заробітної
плати в період з 8 травня до 8 вересня 2001 року.
 
---------------
     (1) Приблизно 6161 євро.
     (2) Приблизно 132 євро.
     (3) Приблизно 27 євро.
 
     9. 6  серпня  2001  року відділом державної виконавчої служби
Вугледарського міського управління юстиції було відкрито виконавче
провадження на виконання рішення від 7 червня 2001 року.
 
     10. Відповідно  до інформації,  наданої Урядом,  рішення було
повністю  виконане.  Заборгованість  виплачувалась  частинами:   в
період з  квітня  до  грудня  2002  року  та  з  серпня  до грудня
2003 року заявник отримав загалом 10 227  грн  (4),  в  2004  році
заявник отримав    решту    заборгованості    за   рішенням   суду
(27 238  грн  (5)).  Остання  виплата  була  здійснена  в   травні
2004 року.  Заявнику також було виплачено 800 грн як відшкодування
судових витрат.
 
---------------
     (4) Приблизно 1671 євро.
     (5) Приблизно 1987 євро.
 
     11. 1 червня 2004 року виконавче провадження було закінчено у
зв'язку  з  тим,  що  рішення  суду  від  7  червня 2001 року було
повністю виконане.  Заявник жодного разу не  оскаржував  постанову
виконавчої служби від 1 червня 2004 року. Однак заявник стверджує,
що боржник до цього часу не виплатив йому залишок заборгованості в
розмірі 515 грн 27 коп (6).
 
---------------
     (6) Приблизно 85,88 євро.
 
     12. У  липні  2004  року  заявник  подав   новий   позов   до
Ворошилівського   районного  суду  м.  Донецька  проти  Державного
підприємства "Донецька вугільна енергетична  компанія",  вимагаючи
компенсацію  за  значну  затримку у виконанні рішення від 7 червня
2001 року.  В ході провадження суд призначив  судово-бухгалтерську
експертизу для обчислення суми компенсації, яка належить заявнику.
В своїх висновках від  14  липня  2005  року  експерти  зазначили,
inter alia,   що,   окрім  загальної  суми,  призначеної  заявнику
рішенням суду, сума в розмірі 515,25 грн залишається невиплаченою.
 
     13. 1 листопада 2005 року суд  частково  задовольнив  позовні
вимоги    заявника,    оскільки    відповідно   до   національного
законодавства,  чинного на той час,  невчасно виплачена  заробітна
плата  підлягає  перерахунку за умови підвищення індексу цін більш
ніж на 1 відсоток  протягом  відповідного  періоду  затримки.  Суд
також  визнав,  що  заявник  зазнав  моральної  шкоди в результаті
тривалого виконання  рішення,  винесеного  на  його  користь.  Суд
присудив  заявнику  суму  в  розмірі  8609  грн 88 коп. (7),   яка
включала 500 грн (8) як компенсацію моральної шкоди.
 
---------------
     (7) Приблизно 1421 євро.
     (8) Приблизно 83 євро.
 
     14. 28 листопада  2005  року  відділом  державної  виконавчої
служби  Вугледарського  міського  управління юстиції було відкрито
виконавче провадження  на  виконання  рішення  від   1   листопада
2005 року.
 
     15. 6  грудня  2005 року виконавчі провадження було закінчено
відповідно  до  Закону  України   "Про   заходи,   спрямовані   на
забезпечення        сталого       функціонування       підприємств
паливно-енергетичного комплексу" ( 2711-15 ).
 
     16. Рішення  суду  від  1  листопада  2005  року  залишається
невиконаним.
 
             II. ВIДПОВIДНЕ НАЦIОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
 
     17. Відповідне  національне законодавство викладене в рішенні
"Ромашов проти України" ( 980_227 ) (заява N 67534/01, пп.  16-18,
рішення від 27 липня 2004 року).
 
                              ПРАВО
 
                     I. МЕЖI РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
 
     18. Суд зазначає, що після того, як справу було направлено на
розгляд Уряду,  заявник подав нову скаргу щодо невиконання рішення
суду від 1 листопада 2005 року, винесеного на його користь.
 
     19. У  зв'язку  з  цим  Суд  повідомляє,  що зазначена скарга
стосувалась провадження,  яке здійснювали  державні  органи,  щодо
отримання,  inter alia,  компенсації за затримку виконання рішення
від 7 червня 2001 року.  На думку Суду,  існує  зв'язок  між  цими
двома провадженнями,  який, однак, не є достатнім для подачі нової
скарги в межах початкової заяви,  поданої на чотири роки раніше  і
щодо  якої  сторони  вже  надавали  свої  коментарі (див.  рішення
"Пиряник проти України" ( 980_357 ) від 19 квітня 2005 року, заява
N 75788/01,  п.  20).  Таким чином,  Суд вважає,  що межі розгляду
даної справи  Судом  обмежуються  початковою  скаргою.  Однак  Суд
зважатиме на фактичний розвиток подій при розгляді цієї справи.
 
            II. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1
                        СТАТТI 6 КОНВЕНЦIЇ
                           ( 995_004 )
                  ТА СТАТТI 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ
                           ( 994_535 )
 
     20. Заявник  скаржився  на тривалість виконання рішення від 7
червня 2001 року.  Він посилався на пункт  1  статті  6  Конвенції
( 995_004  ) та статтю 1 Першого протоколу ( 994_535 ).  Ці статті
зазначають:
     Пункт 1 статті 6
     "Кожен має право на справедливий  і  публічний  розгляд  його
справи  упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом,
встановленим  законом,  який  вирішить  спір  щодо  його  прав  та
обов'язків цивільного характеру..."
     Стаття 1 Першого протоколу
     "Кожна фізична  або  юридична  особа має право мирно володіти
своїм майном.  Ніхто не  може  бути  позбавлений  своєї  власності
інакше  як  в  інтересах  суспільства  і  на умовах,  передбачених
законом і загальними принципами міжнародного права.
     Проте попередні  положення  жодним  чином  не обмежують право
держави вводити в дію такі закони,  які вона вважає за  необхідне,
щоб  здійснювати  контроль  за  користуванням майном відповідно до
загальних інтересів..."
 
     А. Щодо прийнятності
 
     1. Статус жертви заявника
 
     21. Уряд стверджував,  що заявник не може  вважатись  жертвою
порушення  Конвенції  (  995_004  ),  оскільки  йому було повністю
виплачено заборгованість за рішенням суду.  На підтвердження  Уряд
надає копії документів,  серед яких платіжні доручення з датами та
сумами відповідних виплат заявнику. Заявник заперечує проти цього,
стверджуючи,  що  сума  в розмірі 515 грн 27 коп.  (85,88 євро) за
рішенням суду від 7 червня 2001 року залишається  невиплачена.  На
підтвердження  він посилається на результати судово-бухгалтерської
експертизи (див.  пункт 12).  Уряд  стверджує,  що  надана  Урядом
інформація є вірною.
 
     22. Беручи  до уваги вищезазначені зауваження,  Суд зазначає,
що, не  оскарживши  рішення  виконавчої  служби   від   1   червня
2004 року,  яке підтверджує виконання в повному обсязі рішення від
7 червня 2001 року,  заявник повністю визнав цей факт  і  не  може
тепер оскаржувати  його до Суду (див.  "Битківська проти України",
N 5788/02 ( 974_002 ),  п. 17, від 4 жовтня 2005 року). Крім того,
в  своїй  позовній  заяві,  поданій   в   липні   2004   року   до
Ворошилівського  районного  суду  м.  Донецька,  він  скаржився на
тривалість  виконання   рішення   і   не   вимагав   стверджуваної
невиплаченої  суми.  Таким чином,  Суд робить висновок про те,  що
виконавчі провадження були закінчені в травні 2004  року,  про  що
свідчать офіційні документи.
 
     23. Суд також зазначає, що хоча рішенням суду від 1 листопада
2005 року визнано затримку  та  присуджено  виплату,  inter  alia,
компенсації за цю затримку, воно залишалось невиконаним і не може,
таким чином,  вважатись за  цих  обставин  справи,  de  facto,  як
ефективний засіб правового захисту.
 
     24. Суд  вважає,  таким  чином,  що заявник може заявляти про
свій  статус  жертви  стверджуваних  порушень  прав,  гарантованих
пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ),  щодо періоду,  протягом
якого  рішення  залишалось  невиконаним  (див.   "Войтенко   проти
України" ( 980_223 ), N 18966/02, п. 35, від 29 червня 2004 року).
 
     2. Невичерпання засобів захисту на національному рівні
 
     25. Уряд  надав  зауваження щодо невичерпання засобів захисту
на  національному  рівні,  схожі  на  ті,  які  Суд   неодноразово
заперечував у  багатьох  рішеннях  (див.  "Ромашов  проти України"
( 980_227 ),  N 67534/01,  пп. 23-32, від 27 липня 2004 року). Суд
вважає, що ці зауваження мають бути відхилені з тих самих причин.
 
     3. Висновок
 
     26. Суд  вважає,  що  скарга  заявника відповідно до пункту 1
статті 6 Конвенції ( 995_004 )  щодо  затримки  виконання  рішення
Вугледарського  міського  суду  від  7  червня 2001 року не є явно
необґрунтована в значенні пункту 3 статті 35 Конвенції.  Суд також
зазначає,  що  скарга  не є неприйнятною з будь-яких інших причин.
Таким  чином,  вона  має  бути визнана прийнятною. З цих же причин
скарга   заявника   відповідно   до  статті  1  Першого  протоколу
( 994_535 ) не може бути визнана неприйнятною.
 
     В. Щодо суті
 
     27. Уряд зазначав,  що тривалість виконавчого провадження  не
була  надмірною,  а  виконавчою службою було вжито всіх необхідних
дій.  Уряд стверджував,  що право заявника на присуджену  суму  не
оскаржувалось  і він не був позбавлений права на володіння майном.
Уряд також стверджував,  що заявник  мав  у  своєму  розпорядженні
ефективні засоби захисту,  передбачені національним законодавством
для  оскарження  невиконання  рішення  суду,  винесеного  на  його
користь.
 
     28. Заявник  з цим не погодився.  Він стверджував,  що засоби
захисту,  зазначені Урядом,  не  можуть  бути  ефективними  в  цій
справі, оскільки затримка у виконанні рішення мала місце не з вини
державних виконавців.
 
     29. Суд  зазначає,  що  рішення  суду,  винесене  на  користь
заявника, залишалось невиконаним протягом трьох років і одинадцяти
місяців.
 
     30. Суд нагадує,  що  ним  уже  було  констатовано  порушення
пункту  1  статті 6   Конвенції  (  995_004  ) та статті 1 Першого
протоколу ( 994_535 ) в схожих справах (див. "Сокур проти України"
( 980_351 ),    N 29439/02,  пп.  30-37,  від 26 квітня 2005 року;
"Шмалько проти України"  (  980_226  ),  N  60750/00,  пп.  55-57,
від 20 липня 2004 року).
 
     31. Розглянувши всі надані матеріали справи,  Суд вважає,  що
Уряд не навів жодних фактичних доказів і аргументів,  на  підставі
яких Суд міг би дійти протилежного висновку у цій справі.
 
     32. Отже, у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6
Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
 
                III. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ
                        СТАТТI 2 КОНВЕНЦIЇ
                           ( 995_004 )
 
     33. Заявник  скаржився  відповідно  до  статті  2   Конвенції
( 995_004 ) на відсутність відповідних засобів безпеки на Шахті.
     У світлі  матеріалів,  які  були  надані  Суду,  та  оскільки
оскаржувані питання належать до його компетенції,  Суд вважає,  що
вони  не  вказують  на  порушення  прав  та  свобод,  гарантованих
Конвенцією ( 995_004 ).
     Таким чином,  ця частина заяви має бути визнана  неприйнятною
як  явно  необґрунтована  відповідно  до  пунктів 3 та 4 статті 35
Конвенції ( 995_004 ).
 
               IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТI 41 КОНВЕНЦIЇ
                           ( 995_004 )
 
     34. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) зазначає:
     "Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або  протоколів  до
неї  і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони
передбачає лише часткове відшкодування,  Суд, у разі необхідності,
надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
 
     А. Шкода
 
     35. Заявник  вимагає  суму  в  розмірі   300 000  грн  (1) як
відшкодування матеріальної шкоди,  якої він  зазнав  у  зв'язку  з
порушенням  пункту  1  статті  6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1
Першого протоколу  ( 994_535 ),   а  також   200 000  грн  (2)  як
компенсацію нематеріальної шкоди.
 
---------------
     (1) Приблизно 48 710 євро.
     (2) Приблизно 32 474 євро.
 
     36. Уряд  вважає  дані  вимоги  необґрунтованими.  Він  також
вважає,  що констатація порушення становитиме достатню сатисфакцію
у цій справі.
 
     37. Суд   не   бачить   будь-якого   причинного  зв'язку  між
встановленим  порушенням  та  стверджуваною  матеріальною  шкодою,
таким  чином,  він  відхиляє  цю вимогу.  Щодо вимоги заявника про
відшкодування нематеріальної шкоди - 200 000 грн - Суд  вважає  цю
суму надмірною. Суд також зазначає, що Ворошилівський районний суд
м.  Донецька  присудив  заявнику  83  євро   як   компенсацію   за
нематеріальну   шкоду,  завдану  затримкою  у  виконанні  рішення,
винесеного на його користь,  однак зазначене  рішення  залишається
невиконаним.    Суд,    здійснюючи    свою   оцінку   на   засадах
справедливості,  як цього вимагає стаття 41 Конвенції ( 995_004 ),
присуджує  заявнику  1100  євро  як  відшкодування  нематеріальної
шкоди.
 
     В. Судові витрати
 
     38. Заявник не зазначив у встановлений час жодних вимог  щодо
компенсації витрат.  Таким чином,  Суд нічого не присуджує у цьому
зв'язку.
 
     С. Пеня
 
     39. Суд  вважає,  що  пеня,  яка  нараховуватиметься  у  разі
несвоєчасної  сплати,  дорівнюватиме  граничній  позичковій ставці
(marginal lending rate) Європейського центрального банку плюс  три
відсоткові пункти.
 
                  ЗА ЦИХ ПIДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
 
     1. Оголошує  скаргу  заявника  щодо  порушення п.  1 статті 6
Конвенції ( 995_004 ) і статті 1 Першого  протоколу    ( 994_535 )
прийнятною, а в іншій частині - неприйнятною;
 
     2. Вирішує,  що у цій справі було порушення пункту 1 статті 6
Конвенції ( 995_004 );
 
     3. Вирішує,  що у цій справі було порушення статті 1  Першого
протоколу до Конвенції ( 994_535 );
 
     4. Вирішує, що:
     a) протягом  трьох  місяців  з  дня,   коли   рішення   стане
остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ),
держава-відповідач має сплатити заявнику 1100  євро  (одну  тисячу
сто євро) як компенсацію моральної шкоди;
     b) ця  сума  має  бути  конвертована  у  національну   валюту
держави-відповідача  на  день  здійснення  платежу  плюс будь-який
податок, який може бути стягнутий із заявника;
     c) після сплину вищезазначених трьох місяців і до остаточного
розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься  простий  відсоток
(simple   interest)   у   розмірі   граничної   позичкової  ставки
Європейського центрального банку,  яка діятиме в цей період,  плюс
три відсотки;
 
     5. Відхиляє    інші   вимоги   заявника   щодо   справедливої
сатисфакції.
 
     Вчинено англійською  мовою  та  повідомлено в письмовій формі
30 листопада 2006 року  відповідно  до  пп.  2  та  3  правила  77
Реґламенту Суду ( 980_067 ).
 
 Секретар                                              К.ВЕСТЕРДIК
                                                    (C.Westerdiek)
 
 Голова                                                 П.ЛОРЕНЦЕН
                                                      (P.Lorenzen)








Последние новости

 
Курсы НБ Украины
Запрашиваемая страница не найдена
Валюта
USD
EUR
RUB
PLN
BYR
Реклама
Реклама



Наша кнопка